§ 3. Предмет злочину

Предметом злочину є речі, певні цінності матеріального світу, діючи на які особа посягає на блага, що належать суб'єктам сус­пільних відносин.

Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороня­ються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впоряд­кованих і врегульованих правом зв'язків між людьми з приводу цих предметів.

Предмет злочину має важливе значення у структурі складу злочину.

Формулюючи ознаки складу злочину, законодавець створює мо­дель злочину певного виду. При кваліфікації злочину виявляються найістотніші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом зіставлення його з інформаційною моделлю, закріпленою у законі. При цьому без дослідження і встановлення властивостей предмета, у зв'язку з яким або з приводу якого вчиняється злочин, у ряді випадків обійтися не можна. Так, у випадку притягнення особи до відповідаль­ності за ст. 307 необхідно довести наявність у її діях злочинного пово­дження з наркотичними засобами або психотропними речовинами. Тому включення предмета до комплексу ознак складу злочину забез­печує повноту його моделювання і в кінцевому підсумку — успішне вирішення завдань кваліфікації.


Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфіч­ну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випад­ків він є обов'язковою (конструктивною) ознакою об'єкта злочину пе­вного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину — це те, на що впливає злочинець, то зна­ряддя — це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об'єкт, предмет злочину може бути критерієм роз­межування схожих злочинних діянь. Наприклад, за цим критерієм роз­різняють розкрадання чужого майна шляхом шахрайства (ст. 190) від злочину, передбаченого ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою).

Предметом шахрайства є майно, яке на момент його протиправно­го заволодіння перебувало у володінні потерпілого, а предметом зло­чину, передбаченого ст. 192 КК, — майно або його еквівалент, які ма­ли бути передані його власником юридичній або фізичній особі в рахунок виконання своїх зобов'язань або платежів зазначеним особам.

Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежу­вання кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністра­тивного проступку.

Ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'як­шуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його на кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документів утво­рює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357; викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК.

Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосеред­нього об'єкта, сприяє суворому додержанню законності у ході розгля­ду судами кримінальних справ.