§ 2. Елементи та ознаки складу злочину

У частині 1 ст. 22 КК України передбачено, що кримінальна відпо­відальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі зло­чини, вичерпний перелік яких передбачено у ч. 2 ст. 22 КК України (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), — з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю осо­би в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони як еле­менту складу злочину є вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Обов'язковою (необхідною) ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК України виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передба­ченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необ­ережності». Якщо немає вини особи, немає і складу злочину, навіть як­що в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається най­важливіший принцип — принцип суб'єктивного інкримінування, закрі­плений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК України передбачає умисел і його види: прямий і не­прямий. За прямого умислу особа усвідомлювала суспільно небезпеч­ний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його су­спільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. За непрямого умислу особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслід­ки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК України передбачає необережність і її види: злочин­ну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість полягає у тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легко­важно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпе­чних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Кожний із розглянутих елементів складу злочину має певну сукуп­ність ознак. Залежно від їх ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяють на обов'язкові та факультативні. Обов'язкові — це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочи­ну, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визна­ються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати неоднакову роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (харак­теризують об'єктивну сторону), мотив, мету, емоційний стан (характе­ризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші.

Наведений розподіл ознак складу на обов'язкові та факультативні має важливе значення, бо сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів і їх відмежуванню від суміжних. Наприклад, відкри­тий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186 КК України) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п 5 ч. 2 ст. 115 КК України спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розгляда­ється як кваліфікуюча ознака.

Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не перед­бачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати тільки роль обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання і враховуються при його при­значенні (наприклад, п 12 ст. 67 КК України передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину загальнонебезпечним спо­собом).

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифіка­ція) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак і в кінцевому підсумку — для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними крите­ріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

Суспільна небезпечність злочину — це антисоціальна властивість, що об'єктивно існує, зумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охороню-ваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нор­мативну абстракцію і небезпечність конкретно вчиненого злочину. У кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здат­ність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця мож­ливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпе­чність саме цього злочину.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють: 1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину — він містить основні ознаки злочину і не містить ні обставин, що пом'як­шують, ні таких, що обтяжують (кваліфікуючих). Наприклад, у ч. 1