Розділ VI СКЛАД ЗЛОЧИНУ § 1. Поняття і значення складу злочину

Склад злочину — це сукупність встановлених у криміналь­ному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визна­чають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього ви­значення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тоб­то Верховної Ради України. Тут саме реалізовано принцип «Немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі». З іншого боку, у чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно не­безпечних діянь, що у даний момент визначені як злочинні.

Отже, для того, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що тра­пляється в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння цього виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за такі суспільно небезпечні діяння особу може бути притягнуто до кри­мінальної відповідальності та їй може бути призначене кримінальне покарання. Відступ від цієї вимоги може привести на практиці до сер­йозних порушень законності й обмеження прав громадян.

Тільки законодавець у нормах закону за допомогою закріплення відповідних об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає, які з вчинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому законодавець не в змозі (та у цьому і немає потреби) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (вбивство, крадіжка, хуліганство) має безліч ознак. Чимало з них взагалі не мають безпосереднього стосунку до вирішення питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі й найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам певного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинений зло­чин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визна­чають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. У той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо містить ха­рактеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів певного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібно йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні та зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець зав­жди виходить із тих закріплених у нормах Загальної частини КК України ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені в ст. 18, 19 і 22 КК України вимоги, що стосуються суб'єкта злочину (фізи­чна, осудна особа, яка досягла визначеного в законі віку). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм відсутня потреба кожного разу вказувати на вимоги, що належать до загальної характерис­тики суб'єкта злочину. Точно так само, як немає необхідності в кожній статті КК розкривати зміст умислу та необережності, оскільки зміст цих понять закріплено в ст. 24 і 25 КК України.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі найбільш повно законодавцем закріплюються ознаки об'єктивної сторони. Це зумовлено тим, що вони в більшості випадків індивідуальні та прита­манні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі закріп­люються вказані ознаки з урахуванням дій виконавця в закінченому злочині. Відображати ж у конкретній нормі особливості цих злочинів з урахуванням стадій вчинення злочину і різної ролі в ньому всіх спів­учасників немає необхідності, оскільки ці особливості, своєю чергою, загального і типового для всіх злочинів характеру, і тому закріплені в Загальній частині КК України у ст. 13—16, а також у ст. 26—28.

Таким чином, у нормах Загальної частини КК України містяться тільки ті об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу, притаманні всім злочинам чи багатьом із них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини КК України, і утворюють склад конкретного вчиненого злочину.

Важливо зазначити і те, що склад злочину — це система ознак, що реально існує, а не плід людської фантазії чи вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.

Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого складу включені до того чи іншого кримінального закону, то при цьому вра­ховується, що ці ознаки ззовні не завжди очевидні, бо вони певною мі­рою формалізовані, і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.

Наприклад, у ст. 185 КК України досить докладно закріплено озна­ки складу крадіжки як таємного викрадення чужого майна. У даному випадку визначено предмет посягання (чуже майно), описано характер дії (таємне викрадення), однак нічого не сказано про суб'єкта злочину, форму вини й інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки мають загаль­ний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини КК Украї­ни, до яких і потрібно звертатися. Наприклад, зі змісту ст. 18, 19 і 22 КК України випливає, що суб'єктом крадіжки може бути лише осудна особа, що досягла 14-річного віку. Порівняльний аналіз ст. 24 і ст. 185 КК України свідчить, що крадіжка як діяння, свідоме і цілеспрямоване на одержання наживи, може бути вчинена лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 185 КК України у системі Особли­вої частини КК України (розділ VI «Злочини проти власності»), слід зробити висновок, що об'єктом крадіжки є відносини власності.

Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, оскі­льки вони не збігаються, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретно­го виду злочину). Злочин — це конкретне суспільно небезпечне діяння (наприклад, крадіжка, вчинена громадянином І. 17 січня 2004 р. з ма­газину села Кулики), вчинене у певних обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів цього виду (наприклад, вчинене вперше, шляхом обману було усунуто охо­рону, запори знищені за допомогою злому тощо).

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини пе­вного виду (склад крадіжки, убивства, зґвалтування, грабежу тощо), у якому об'єднані найбільш істотні, найбільш типові й універсальні їх ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної особливостями, але склади цих крадіжок є тотожні, однакові.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що обсяг ознак злочи­ну і складу злочину є різним. З одного боку, обсяг ознак злочину ши­рше за обсяг ознак складу, оскільки останній містить лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві всім злочинам певного виду, озна­ки. З другого — склад злочину ширший за кожний конкретний злочин, бо він містить ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів певного виду.

Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального пра­ва виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину ґрунтується на теоретичному узагальненні всіх типізованих ознак, властивих всій сукупності складів конкретних злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнено ознаки, що характеризують об'єктивні та суб'єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним за­конодавством.

Різним є практичне призначення понять загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину як наукова абстра­кція є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дозволяє здійснювати їх наукову класифікацію. Конк­ретний же склад злочину містить всі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільно небезпечних діях особи свідчить, що вона вчинила злочин.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

склад злочину являє собою визначену сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільно небезпе­чне діяння як злочинне;

тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазна­чених ознак;

перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

у складі злочину визначається характер відповідальності за вчи­нений злочин.

У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфіка­ції вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі осно­вні інститути кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України «підставою кримінальної від­повідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». У цій нормі відзеркалено найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і жодні інші обставини) може бу­ти підставою кримінальної відповідальності.

Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретно­му суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Важливе значення складу злочину полягає і в тому, що він дозво­ляє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і проступ­ком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від пе­ревищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюється кримі-налізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміна-лізації діянь.

У кожному складі злочину виділяють його елементи, а са­ме: об'єкт злочину, об'єктивну сторону злочину (їх сукупність нази­вають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину (суб'єктивні ознаки складу). В єдності ці об'єктивні та суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об 'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охоро­няються кримінальним законом.

Об 'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, що виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Як обов'язкові (необхідні) ознаки об'єктивної сторони як елементу складу виділяють діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах із так званим матеріа­льним складом має бути встановлено причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб 'єкт злочину — це особа, яка вчинює злочин. Відповідно до ст. 18 КК України «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчини­ла злочин у віці, з якого, відповідно до цього Кодексу, може наставати кримінальна відповідальність». Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна від­повідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК України суб'єктом може бути тільки осуд­на особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого Криміналь­ним кодексом діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і ке­рувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоум­ства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК України), не підлягає кримінальній відповідальності.