§ 5. Тлумачення кримінального закону

За змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз'ясненні — тлумаченні.

Тлумачення закону, у тому числі кримінального, — це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відо­браженої у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б)судове;

в) доктринальне.

До прийняття Конституції України 1996 року Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за потреби дає визначення окремим поняттям і тер­мінам у примітці до закону (окремих його частий). Через це автентич­не тлумачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону зако­нодавцем — Верховною Радою України, не застосовується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) — це тлу­мачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України, «Конституцій­ний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Кон­ституції України та законів України».

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня за­стосовує у кожній справі певні кримінально-правові норми, з'ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі не­відповідності кримінального закону Конституції суд повинен застосу­вати норму Конституції як норму прямої дії.

«У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за влас­ною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституцій ним Су­дом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів»1.

Судове тлумачення кримінального закону може здійснювати і Пленум Верховного Суду України у вигляді постанов щодо певної ка­тегорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. По­ложення, які містяться у таких постановах Пленуму, є обов'язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону — це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права — вчені та практичні працівники — в монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, однак евен­туально впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також на свідомість правозастосовува-чів та ін.

За способами тлумачення поділяють на: а) філологічне; б) логічне; в) системне; г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець пе­редбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв — нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логіки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визна­ченні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку за­стосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з ви­користанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття скла­ду злочину.

1 Абзац 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуван­ня Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. // Юрид. вісник України. — 1996. — № 48.

Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших пра­вових норм, не завжди збігається зі структурою кримінального закону.

Тому одна норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які містяться у різних статтях кримінального закону або навіть у різних галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, ін­струкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).

Об'єднати ці структурні елементи правової норми, використовую­чи лише прийоми філологічного тлумачення, практично неможливо.

Системне тлумачення — це з'ясування змісту відповідного поло­ження кримінального закону зіставленням його з іншими положення­ми даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної приро­ди та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування су­міжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального права (наприклад, меж правового регулювання інститу­тів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує ви­сновки: а) що ст. 2 передбачає підстави відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини; в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; г) що підстави відповідальності за вчи­нення злочину у співучасті додатково регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення — це з'ясування змісту закону в різних ас­пектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу криміна­льно-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільно небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, ни­ні діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразових змін і допо­внень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової системи та зміни форм власності.

Історичне тлумачення виявляється й у встановленні обсягів право­вого регулювання певним інститутом та його колишнім аналогом, а також взаємозв'язків його з інститутами, що існували раніше, напри­клад, з інститутом аналогії кримінального закону, який формально іс­нував у законодавстві до 1958 р.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно не­безпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою но­рмою, поділяються на буквальне, поширювальне, обмежувальне.

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів і полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримі­нально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розумі­ють контекстуально. До того ж певні аспекти криміналізованого діян­ня можуть виникати реально й після прийняття закону.

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і моральний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).