§ 2. Кримінальне право країн загального права

Дану правову сім'ю ще інколи називають англо-амери-канською правовою сім'єю, що заснована на загальному праві, рік ви­никнення якого вважається 1066. Це право мало великий вплив на розвиток правових систем не тільки Великобританії та СІЛА, а й Індії, Пакистану та низки країн Африки.

Щодо поняття злочину у правових системах держав цієї правової сім'ї можна зазначити, що законодавче визначення цього поняття або зовсім відсутнє, або у кодексах викладено його формальне визначення. Так, у англійському праві визначення поняття злочину у традиційному розумінні не існує. Під ним розуміють шкоду, спричинену діянням державі та суспільним інтересам. Відсутній у ньому і виключний пе­релік злочинів, оскільки англійське кримінальне право залишається некодифікованим. Вважається, що воно нараховує загалом більш, ніж сім тисяч складів злочинів.

Зазвичай поняття злочину в англійському законодавстві дається у судових вироках щодо кожного окремого випадку. В більшості сучас­них кримінальних кодексів штатів СІЛА, навпаки, міститься форматі­зоване визначення злочину — діяння, яке заборонено нормами кримі­нального права під загрозою покарання.

За відсутністю загального визначення поняття злочину у криміна­льному праві держав даної правової сім'ї не існує єдиної системи ознак цього антисоціального явища. Найбільш суттєвою ознакою зло­чину в англійському та американському кримінальному праві є наяв­ність у відповідному діянні двох критеріїв — об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивний критерій, який позначається у доктрині як actus reus, тобто поведінка, що виразилась у добровільній дії чи бездіяльності і спричинила певну шкоду або створила загрозу її спричинення. При цьому мається на увазі цілком конкретні дія чи бездіяльність, оскільки умисел, що не об'єктивований зовні, не підлягає покаранню. Суб'єк­тивний критерій, що позначається як mens rea, тобто дух вини (або за­боронений умонастрій), який певною мірою можна розглядати як різ­новид поняття вини за континентальним правом. Зрозуміти цей крите­рій можна, якщо враховувати те, що за англо-американським кримінальним правом існує інститут об'єктивної відповідальності, так званої абсолютної вини, коли кримінальну відповідальність (напри­клад, за статеві злочини) встановлено на підставі лише actus reus.

Протиправність як ознака злочину що у континентальному кримі­нальному праві знайшла відтворення у класичному nullum crimen sine lege, в праві Великобританії та США розуміють не як суперечність за­кону, а як суперечність праву, оскільки історично під нормами права в Англії розуміли і норми закону, і норми прецедентного (загального) права.

Що стосується осудності, то у доктрині зазначених держав вона не знайшла чіткого визначення і розглядається у безпосередньому зв'язку з mens rea, коли для кожного складу злочинів передбачається власний зміст цього терміну. Звідси велика кількість поглядів та пропозицій щодо визначення вини і осудності. Можна лише зазначити, що за пе­реважною думкою англійських фахівців вина, як підстава осудності, повинна завжди містити два елементи: а) у момент вчинення злочину особа має контролювати свої дії; б) вона повинна передбачати ті нас­лідки, що дійсно виникли в результаті поведінки, реалізованої винним.

Сучасне англійське право знає три форми вини: намір (intent), не­обережність (recklessness) і недбалість (negligence), проте сталих ви­значень цих форм ні в праві, ні в доктрині не існує. У Модельному КК США запропоновано іншу класифікацію, яка відтворена у більшості чинних кодексів, прийнятих штатами, за яким дії винного можуть бути вчинені: з метою, з усвідомленням, необережно і недбало.

При цьому кожна з цих форм може визначатися окремо до будь-якого (чи всіх) матеріальних елементів злочину.

Як і в праві континентальних держав, у кримінальному праві країн загального права кримінальну відповідальність, за загальним прави­лом, передбачено починаючи зі стадії замаху. Проте, у англо-американському праві, наприклад, існують різні інститути, які дозво­ляють розповсюдити кримінальну відповідальність і на готування до злочину («змова з метою ... »). До того ж поняття замаху, що його міс­тять КК багатьох американських штатів, є настільки широким, що це дозволяє судам відносити до нього цілий ряд підготовчих дій.

Підставою для кримінальної відповідальності в англійському праві з давніх часів є не тільки намір вчинити злочин, а ще й певна поведін­ка, яку прийнято називати явною дією(оуєгґ act). Однак зміст остан­ньої історично неодноразово змінювався та й взагалі він залишається невизначеним і в кожному окремому випадку тлумачиться судом.

На даний час в англо-американському праві відокремлюються три са­мостійні інститути — підбурювання, змова і замах. Проте, як зазначаєть­ся, існуючі у цьому праві уявлення щодо попередньої злочинної діяльнос­ті не пов'язані зі стадіями розвитку злочинної діяльності і містяться в трьох, вироблених загальним правом самостійних категоріях злочинів, що характеризуються незакінченістю реалізації злочинного наміру, однак су­проводжуються здійсненням для його досягнення певних явних дій.

Підбурювання до скоєння злочину за англо-американським правом розглядається як схиляння іншої особи до вчинення злочину незалеж­но від того, чи цей злочин скоєно. Більш того, завжди мається на увазі невдале підбурювання, оскільки вдале підбурювання, тобто таке, що супроводжувалось вчиненням відповідного злочину, є за цим правом співучастю у злочині. Причому карається також замах на підбурюван­ня. Єдиною відмінністю (особливістю) американського права є те, що злочином завжди буде підбурювання до скоєння тяжкого злочину, а щодо інших сталої практики не існує.

Найбільш повне уявлення про замах за кримінальним законодавст­вом цієї правової сім'ї можна скласти відповідно до спеціального за­кону Великобританії про замах, що карається у кримінальному поряд­ку. За ним особа повинна визнаватись винною у замаху, якщо з наміром вчинити злочин вона скоює дію, яка є чимось «більшим, ніж просте готування до вчинення злочину». Однак питання про відмежу­вання зазначеного готування та замаху на злочин запишається питан­ням факту і стала практика по ньому відсутня.

Тривалий час в англо-американському праві існувала чотириступе-нева класифікація злочинців — виконавці (1-го та 2-го ступенів) та по­собники (до та після вчинення злочину). Зараз цю класифікацію скасо­вано. Тепер існують фігури виконавця та співучасника. Під останнім здебільшого розуміють пособника або підбурювача. Виконавцем ви­знається особа, що вчинила діяння безпосередньо сама, опосередкова­но (за допомогою, наприклад, струму) або така, що сприяла злочину в момент його скоєння. Пособником визнається той, хто: а) забезпечує вчинення злочину; б) консультує виконавця злочину або в) керує ви­конанням злочину.

За англо-американським правом можлива співучасть не лише в умисних, а й в необережних злочинах.

Що стосується покарання за вчинення злочину, то, за англійським правом, проголошено три цілі кримінального покарання: відплата; за­лякування; виправлення. У загальному вигляді кримінальне покарання визначається як владне спричинення страждань особі за скоєння нею злочину. Аналогічне уявлення про покарання склалося й в американ­ському праві, хоча доктриною тут пропонуються різні, інколи значно більш деталізовані визначення.

Слід наголосити, що в цілому різні уявлення про поняття криміна­льного покарання та його призначення (цілі) накладають суттєвий від­биток на практику його застосування. У літературі наводиться вдалий приклад, коли, залежно від поглядів та переконань суддів, в одному американському штаті протягом одного й того ж року позбавлення во­лі призначалось щодо 12,5 % засуджених, а в іншому — 76,5 %.

Головним видом покарання у цій правовій сім'ї залишається по­збавлення волі. За англійськими законами, це тюремне ув'язнення, ма­ксимальний строк якого становить 25 років. Практикою вироблено си­стему певних стандартів призначення цього виду покарання за різні злочини (систему тарифів). У США санкції кримінального закону пе­редбачають покарання на 30, 40 і навіть 50 років ув'язнення. До того ж за американським правом можливе винесення визначених і невизначе-них вироків. Система останніх досить складна і потребує спеціального вивчення.