Розділ XXIII ОСНОВНІ РИСИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ІНОЗЕМНИХ КРАЇН (ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ)

Огляд кримінального законодавства щодо питань, які від­носять до його загальної частини, почнемо з визначення злочину, оскі­льки воно є центральним поняттям будь-якої правової системи. Що стосується країн романо-германської правової сім'ї, то в одних із них визначення злочину міститься у кримінальному законі, в інших воно відсутнє і для з'ясування його змісту слід звертатися до доктриналь-них джерел.

У випадках наявності законодавчого визначення поняття злочину кримінальний закон містить так зване формальне визначення, коли го­ловною ознакою, яка відрізняє злочин від інших правопорушень, є за­борона вчинення відповідних діянь під загрозою кримінального пока­рання.

Наприклад, згідно з § 12 (1) КК ФРН злочинами є протиправні ді­яння, за які передбачене у якості мінімального покарання позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання. До речі, аналогічна ситуація має місце і тоді, коли законодавче визначен­ня поняття злочину в праві країни, що належить до даної правової сім'ї, відсутнє. Так, більшість французьких юристів вважають, що зло­чин — це діяння, яке порушує кримінальний закон або таке, що перед­бачено та карається кримінальним законом.

Необхідною ознакою злочину, окрім його забороненості та кримі­нальної карності, за законодавством цих країн визнається винність (вина). Проте, як правило, у законодавстві відсутнє загальне визначен­ня вини (наприклад, у законодавстві Франції). Що стосується доктри-нальних джерел, то вони будуються на підставі поняття про загальну (або мінімальну) вину.

Загальна вина — це той мінімум психологічної ознаки, без якого взагалі не може бути злочину, що знаходить вияв у простому вольово­му моменті, за яким будь-яке діяння осудної особи (при відсутності форс-мажорних обставин або непереборної сили) є вольовий акт, бо у