§ 4. Звільнення від покарання неповнолітніх разі його засудження до арешту або позбавлення волі

; 2) у разі звіль­нення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Звільнення від покарання із застосуванням при­мусових заходів виховного характеру можливе, відповідно до змісту ст. 105 КК, за наявності таких ознак: 1) вчинення неповнолітнім зло­чину невеликої або середньої тяжкості; 2) щире каяття неповнолітньо­го щодо вчиненого ним злочину; 3) бездоганна поведінка неповноліт­нього після вчинення ним злочину; 4) впевненість суду, що неповнолітній на момент винесення вироку не потребує застосування покарання. Лише за наявності сукупності цих ознак стає можливим за­стосування до неповнолітнього злочинця примусових заходів вихов­ного характеру.

Злочином невеликої або середньої тяжкості визнається злочин, за який законом передбачене покарання відповідно у вигляді позбавлен­ня волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12); у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (ч. 3 ст. 12 КК).

Щире каяття, про яке йдеться у ч. 1 ст. 105, — це вияв неповноліт­нім жалю з приводу свого протиправного вчинку, визнання своєї про­вини, відшкодування заподіяних майнових збитків чи моральної шко­ди, допомога слідчим органам у розкритті злочину, виявленні співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб.

Бездоганна поведінка неповнолітнього як обов'язкова ознака цього кримінально-правового інституту означає сумлінне ставлення такого неповнолітнього до навчання (роботи), до свого оточення, громадсько­го правопорядку тощо.

Впевненість суду (його висновок) про те, що неповнолітній не по­требує застосування покарання, може виникнути лише після враху­вання суддями тяжкості вчиненого злочину, вікового, розумового та психологічного стану особи неповнолітнього, а також матеріалів спра­ви (місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки) тощо.

За наявності зазначених вище ознак суд застосовує до неповноліт­нього одне або кілька примусових заходів виховного характеру: засте­реження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до по­ведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохан­ня; покладення на неповнолітнього, який досяг 14-річного віку і має майно або прибуток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

У разі ухилення неповнолітнього від застосованих до нього приму­сових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він напра­вляється для відбування призначеного покарання.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв 'язку з закінченням строків давності. Ці дві інституції кримінально­го права — звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовуються судом відповідно до загальних вимог, викладених у ст. 49 і 80 КК з обов'язковим додержанням положень, викладених у ст. 106 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 КК особа, яка вчинила злочин у віці до 18-ти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки давності:

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

У ч. 3 ст. 106 КК встановлено, що особа, яка вчинила злочин у віці до 18-ти років, звільняється від покарання, якщо з дня набрання чин­ності обвинувальним вироком його не було виконано і минули такі строки:

два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з по­збавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбав­лення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

сім років — у разі засудження до покарання у вигляді позбав­лення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позба­влення волі за особливо тяжкий злочин.

Питання, пов'язані із призупиненням та перериванням строків дав­ності кримінальної відповідальності та строків давності виконання об­винувального вироку щодо неповнолітніх злочинців, вирішуються на загальних підставах, викладених у ч. 2 ст. 49 та ч. 3 ст. 80 КК, які вже було проаналізовано.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку. За ст. 107 КК, до осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, вчине­ний у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчине­ного злочину, якщо засуджений зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, та після фак­тичного відбуття:

не менше третини призначеного строку покарання у вигляді по­збавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необ­ережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення во­лі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала пока­рання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а та­кож якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімна­дцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засу­джена до позбавлення волі.

До неповнолітніх, говориться у ч. 4 ст. 107 КК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини по­карання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків (ст. 71) та за правилами щодо складання таких по­карань, визначених у ст. 72 КК.

У ст. 108 КК закріплене положення, за яким погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, здійснюється відповідно до ст. 88—91 КК, в яких ви-