§ 3. Особливості покарання неповнолітніх за вчинені злочини

Особливості покарання неповнолітніх правопорушників зумовлені не лише законодавчим зменшенням кількості видів і скоро­ченням строків і розмірів покарання, що входять в їх загальну систему (ст. 51), а й тим, що: 1) позбавлення волі не може бути призначене не­повнолітньому, який вчинив вперше злочин невеликої тяжкості; 2) по­карання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначено на строк від шести місяців до десяти років. Лише за особливо тяжкий злочин, по­єднаний з умисним позбавленням життя людини та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків, воно може бути при­значене більше, ніж на десять років, але не може перевищувати п'ятнадцяти років; 3) покарання у вигляді довічного позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18-ти років; 4) неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, від­бувають його у спеціальних виховних установах.

1. Види покарань для неповнолітніх. Основні види покарань для неповнолітніх визначені в ст. 98 КК, а саме: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх, говориться у ч. 2 ст. 98 КК, можуть бути засто­совані додаткові покарання у вигляді штрафу, позбавлення права обі­ймати певні посади або займатися певною діяльністю. Визначені в за­коні види покарань щодо неповнолітніх дозволяють повніше враховувати вік таких осіб, їх положення в суспільстві та реальні мож­ливості прищеплення законослухняної поведінки.

1. Штраф. Цей вид покарання має майновий характер, оскільки він пов'язаний з позбавленням засудженого майнових коштів. Штраф може застосовуватися лише до тих неповнолітніх, які мають самостій­ний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стяг­нення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК). Штраф може застосовуватися не лише як основне, а й як додаткове покарання.

2-3. Громадські та виправні роботи. Про ці два види основного покарання говориться у ст. 100 КК. У ч. 1 цієї статті йдеться про гро­мадські роботи, які можуть бути призначені неповнолітнім, а у ч. 2 — про виправні роботи. Кожний з цих двох видів покарання може бути призначений лише неповнолітньому, якому на момент вчинення зло­чину виповнилося 16 років. Щодо громадських робіт, то вони можуть бути призначені на строк від 30 до 120 годин (для дорослих злочинців за ч. 2 ст. 56 КК — від 60 до 240 годин) і полягають у виконанні непо­внолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.

Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищу­вати двох годин на день. Щодо виправних робіт, то вони можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох міся­ців до одного року (для дорослих злочинців — від шести місяців додвох років — ст. 57 КК). Із суми заробітку неповнолітнього, засудже­ного до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків (для дорослих злочинців за ст. 57 КК — від 10 до 20 відсотків). Зазначимо, що всі інші положення ст. 57 КК щодо ви­правних робіт по відношенню до дорослих злочинців поширюються й на неповнолітніх.

Йдеться про те, що виправні роботи (ст. 57 КК) не застосовуються до осіб, які не досягли шістнадцяти років, а особам, які визнані непра­цездатними, як і особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розраху­нку трьох установлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

4.         Арешт. Відповідно до ст. 101, арешт полягає у триманні непов-
нолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти
років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на
строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб[2].

Отже, арешт як вид покарання має такі ознаки: 1) застосовується лише судом і лише до неповнолітнього, який на момент вчинення зло­чину досяг 16-ти років; 2) нижня межа покарання у вигляді арешту — 15 діб, вища — 45 діб; 3) неповнолітні віком від 16-ти років, засуджені до арешту, відбувають це покарання в умовах ізоляції в спеціально пристосованих для цього установах.

5.         Позбавлення волі на певний строк. Покарання у вигляді позбав-
лення волі особам, які не досягли на момент вчинення злочину 18-ти
років, не може бути призначено на строк від шести місяців до десяти
років, а у випадках вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з
умисним позбавленням життя людини, — на строк не більше 15 років.

Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції такого за­судженого від суспільства для відбування такого виду покарання у спеціальних виховних установах. Неповнолітні, засуджені до покаран­ня у вигляді позбавлення волі, відбувають його в одній із двох вихов­них установ: у колоніях загального режиму або у колоніях посиленого режиму.

Неповнолітні особи чоловічої статі, які засуджені до позбавлення волі вперше, крім засуджених за особливо тяжкі злочини, а також не­повнолітні особи жіночої статі, незалежно від тяжкості вчиненого зло­чину, відбувають покарання у колоніях загального режиму. Неповно­літні особи чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також засуджені вперше за особливо тяжкі злочи­ни відбувають покарання у колоніях посиленого режиму.

6. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю. Це додаткове покарання, яке може бути застосоване судом до неповнолітнього злочинця. Реально цей вид покарання може бути застосований щодо неповнолітніх у віці 16—17 років, оскільки саме в цьому віці вони фактично набувають юридичних прав здійсню­вати трудову діяльність, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може стосуватися такої посадової або іншої діяльності не­повнолітнього, при здійсненні якої або в зв'язку з якою було вчинене злочинне діяння.

При визначенні строку позбавлення неповнолітнього права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового виду покарання суд має виходити з того, що цей строк є таким же, як і для дорослих злочинців, — від 1 до 3 років (ст. 55 КК).

2. Призначення покарання неповнолітнім. Призначаючи пока­рання неповнолітньому, суд має, в першу чергу, керуватися загальни­ми засадами призначення покарання, викладеними у ст. 65—67 КК й обов'язково враховувати положення, викладені у ст. 103, а саме: 1) умови життя та виховання неповнолітнього; 2) вплив на неповноліт­нього дорослих; 3) рівень розвитку неповнолітнього; 4) інші особливо­сті особи неповнолітнього.

Поняттям «умови життя та виховання неповнолітнього» охоплю­ється взаємовідносини в сім'ї, з якою проживає неповнолітній, його матеріальне та виховне забезпечення, його ставлення до навчання і праці, до свого найближчого оточення, проведення дозвілля, відпустки (канікул).

Під впливом на неповнолітнього дорослих треба розуміти ймовір­ний негативний вплив дорослої людини, який сприяв або обумовив вчинення неповнолітнім злочину.

Рівень розвитку неповнолітнього (особливо підлітків 14-15 років) — це відповідність ступеня розвитку неповнолітнього його віку, дося­гнутому в момент вчинення злочину, його розумовим здібностям, культурним та духовним запитам.

Інші особливості особи неповнолітнього злочинця — це його вік, риси характеру, поведінка у несприятливих для неповнолітнього умо­вах, здатність до самооцінки свого поступку, поведінка у школі, на ро­боті, громадських місцях, стосунки з друзями тощо. Якщо злочин вчи­нено групою неповнолітніх (у співучасті), має бути виявлена роль ко­жного неповнолітнього у груповій протиправній діяльності.

Суд при вирішенні питання про вид покарання неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості, має обговорити можливість застосування до такого неповнолітнього примусових заходів виховно­го характеру, а при вчиненні злочину середньої тяжкості — можли­вість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 КК України, позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин неве­ликої тяжкості.

У чинному КК України покарання неповнолітніх у вигляді позбавлен­ня волі диференційоване відповідно до класифікації злочинів (ст. 12). Відповідно до ч. 3 ст. 102 КК, покарання у вигляді позбавлення волі при­значається неповнолітньому: 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років; 2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позба­вленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років. При призна­ченні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або сукупністю вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може переви­щувати п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 103 КК).

КК України передбачає чотири види звільнення від пока­рання неповнолітніх: 1) звільнення від відбування покарання з випро­буванням (ст. 104); 2) звільнення від покарання із застосуванням при­мусових заходів виховного характеру (ст. 105); 3) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106); 4) умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання (ст. 107).

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосову­ється до неповнолітніх за загальними в своїй основі положеннями, ви­значеними у ст. 75—78 КК, відносно всіх видів засуджених та за спе­ціальними положеннями щодо особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, викладеними в ст. 104 КК.

Стаття 104 КК передбачає: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у