§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характерупов'язані з обмеженням прав людини, по відношенню до якої вони за­стосовуються.

За змістом примусові заходи медичного характеру поєднують юридичні і медичні підстави.

Юридична підстава застосування цих заходів полягає в тому, що поняття та види означених заходів, а також порядок їх застосування, продовження, зміни або припинення визначені кримінальним та кри­мінально процесуальним законами.

Медична підстава застосування примусових заходів медичного ха­рактеру полягає в тому, що ці заходи за своїм змістом є лікувальними, хоча і в примусовому порядку, але позбавленими мети кримінального покарання. їх застосування, продовження, зміна виду таких заходів або припинення їх, хоча й здійснюється судом, але відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» та на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів щодо діагнозу психічного розладу здоров'я людини.

1. Сутність примусових заходів. Медичний характер примусових заходів зберігається і у випадках, коли такі заходи застосовуються водночас із покаранням за злочин, вчинений особою у стані обмеженої осудності, на ґрунті алкоголізму, наркоманії або особою, яка має хво­робу, що становить небезпеку для інших осіб. І в цьому випадку засто­сування примусового лікування до таких осіб, незалежно від призна­ченого їм покарання, обумовлено медичними показниками. Примусове лікування зазначених осіб здійснюється за місцем відбування пока­рання або у спеціальних лікувальних закладах.

Отже, примусові заходи медичного характеру, хоча і мають юри­дичний аспект, але за своєю суттю залишаються медичними заходами.

Застосування судом до неосудної людини примусових заходів ме­дичного характеру можливе лише за доведеності вчинення нею суспі­льно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, виписаного в статті Особливої частини КК України. Такі заходи завжди застосо­вують до тих із зазначених осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Щодо са­мої особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані неосудності, то вона за приписом кримінально процесуального закону вважається суспільно небезпечною.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються з метою обов'язкового лікування таких осіб, запобігання вчиненню ними нових небезпечних діянь, пов'язаних із заподіянням істотної шкоди суспіль­ним цінностям, іншим особам чи самим собі.

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони: 1) призначаються судом; 2) є заходами державного при­мусу (ізоляції) психічно хворої людини в приміщенні стаціонарного психіатричного закладу, але такі заходи позбавлені властивостей, ха­рактерних для покарання; 3) спрямовані на обов'язкове лікування пси­хічно хворої людини; 4) надають лікарям психіатричного закладу пра­во проводити лікування особи за наявності у неї тяжкого психічного розладу[1] незалежно від її згоди; 5) мають запобігти вчиненню психіч­но хворою людиною нових суспільно небезпечних діянь.

Відповідно до змісту ст. 92 КК, метою примусових заходів медич­ного характеру щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину чи під час відбування покарання, вважається:

а)         обов'язкове лікування психічно хворої особи — примусове ліку-
вання;

б)         запобігання вчиненню такою особою нового суспільно небезпе-
чного діяння, пов'язаного із заподіянням істотної шкоди суспільним
цінностям, іншим особам чи самому собі як під час лікування, так і пі-
сля його закінчення (у майбутньому).

Лікування в цьому випадку означає застосування до психічно хво­рої людини в умовах психіатричного стаціонару лікувальної психоте­рапії, трудотерапії та інших медичних заходів з метою одужання такої людини чи відновлення її нормального психічного стану.

Запобігання вчиненню злочину, про яке йдеться у ст. 92 КК, — це досягнення такого стану здоров'я психічно хворої людини, яка вчини­ла суспільно небезпечне діяння, при якому зникає або значно знижу­ється можливість вчинення нею нового суспільно небезпечного діян­ня, забороненого Кримінальним законом.

2. Види примусових заходів медичного характеру. У ст. 94 КК пе­редбачено чотири види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому поряд­ку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом;

госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Ці види психіатричних закладів різняться між собою ступенем нагляду за поведінкою хворих і обмеженням такої поведінки.

Суд, визнавши за необхідне призначити особі, яка вчинила суспі­льно небезпечне діяння, примусовий захід медичного характеру, оби­рає його залежно: а) від характеру та тривалості психічної хвороби, враховуючи висновок комісії лікарів-психіатрів про сучасний психіч­ний стан такої особи; б) від ступеня тяжкості суспільно небезпечного діяння, вчиненого неосудною особою, в) від можливості вчинення да­ною особою такого діяння з теперішній час.

Така система примусових заходів медичного характеру дає можли­вість суду обрати такий його вид, який відповідає стану психічного захво­рювання людини, що вчинила суспільно небезпечне діяння, а під час здій­снення примусового лікування змінювати вид психіатричного закладу (послабляючи або посилюючи нагляд), залежно від психічного стану та­кої людини (зменшення або зростання небезпечності психічно хворого).

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­рядку. Відповідно до ч. 2 ст. 94 КК надання такої допомоги в примусо­вому порядку може бути призначене судом стосовно особи, яка страж­дає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

У разі застосування зазначеного заходу суд на підставі комісії лікарів-психіатрів або висновку судово-психіатричної експертизи про можливість надання психічно хворому амбулаторної допомоги в примусовому поряд­ку має бути впевнений, що така особа за характером її психічного захво­рювання і характером вчиненого нею суспільно небезпечного діяння не являє небезпеки для громадського суспільства, свого оточення і для самої себе. Суд має також з'ясувати, чи зможе така особа самостійно або за допомогою членів родини або диспансерного нагляду обов'язково ко­ристуватися амбулаторною психіатричною допомогою.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом. За ч. 3 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом що­до психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіа­тричному закладі і лікування у примусовому порядку. Особи, які утримуються у такому закладі, позбавлені права вільного виходу з приміщення, прогулянки здійснюються лише не певній території за­кладу, за поведінкою таких особі здійснюється звичайний нагляд.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Як зазначається в ч. 4 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути засто­сована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпе­чне діяння, не пов'язане з посяганням на життя іншої особи, і за своїм психічним станом не становить великої загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. Такий нагляд здійснюється з використанням охо­ронної сигналізації, ізольованого подвір'я для прогулянки. Посилений нагляд за психічно хворими забезпечується додатковим штатним ме­дичним персоналом.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Та­ка госпіталізація (ч. 5 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно не­безпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і по­требує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах су­ворого нагляду.

У цьому закладі, крім охоронної сигналізації, ізольованого по­двір'я для прогулянки, існують і окремі ізольовані відділення (кімна­ти) для лікування хворих, психічний стан яких погіршився (загострив­ся), та хворих, психічний розлад діяльності яких став тяжким, через що хворий становить особливу небезпеку для інших осіб або для само­го себе. У такому психіатричному заклад існує також спеціальний від­діл охорони, оснащений спеціальними засобами контролю за поведін­кою психічно хворих та сигналізацією. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охорону такого психіатричного закладу, а й нагляд за пове­дінкою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.

Суд, приймаючи постанову (рішення) про застосування примусо­вих заходів медичного характеру до психічно хворої особи, яка вчини­ла суспільно небезпечне діяння, має визначити вид психіатричного за­кладу, в якому така особа має утримуватися та пройти лікування.

Суд не визначає строків примусового лікування, оскільки трива­лість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування та їх впливу на процес видужування психічно хворої людини тощо. Примусове ліку­вання має проводитися доти, доки психічний стан хворої людини ста­не безпечним для оточуючих і для самої себе.