§ 9. Звільнення від покарання

1. Акт амністії — це виявлення гуманізму, милосердя та прощення з боку держави щодо певної категорії людей, які вчинили злочин або відбувають покарання за його вчинення.

Цей акт здійснюється у вигляді звільнення від кримінальної відпо­відальності і покарання індивідуально невизначеного кола осіб, вин­них у вчиненні злочинів. Наприклад, звільнення від кримінальної від­повідальності і покарання осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, та осіб, які вчинили необережні злочини, або звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповно­літніх.

В одному акті амністії часто буває поєднання різних форм полег­шення долі винних. В Україні амністія оголошується єдиним законо­давчим органом держави — Верховною Радою України (ч. 3 ст. 92 Конституції). Основні положення цієї інституції визначені в Законі України «Про застосування амністії в Україні».

Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відпові­дальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочи­нів. Законом про амністію може бути передбачено: а) повне звільнення винних у вчиненні злочинів осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення за­значених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Ці положення вищеназваного закону викладено в ст. 86 КК, а в ч. 3 цієї статті викладене нове положення, за яким: «Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його не-відбутої частини більш м'яким покаранням».

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень КК, вихо­дячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання (ст. 5 на­званого вище Закону), тобто за ст. 89 і ст. 91 КК. Порядок зняття су­димості встановлюється КПК України.

Слід зазначити, що закон про амністію не вносить будь-яких змін до кримінального закону, не ставить під сумнів обґрунтованість виро­ку суду, він лише пом'якшує долю винних, які вчинили злочин.

Акт амністії поширюється на осіб, які вчинили злочин до його прийняття. Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені

на підставі акта амністії або помилування


до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпеч­них групових виявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Наприклад, особи, які вдалися (ще до прийняття акта про амністію) до групової непокори законним вимогам органів влади і добровільно припинили таку діяльність протягом ви­значеного в амністії строку (скажімо, десяти днів після прийняття акта про амністію), підлягають амністії відповідно до акта про неї на зага­льних підставах.

Особи, які відповідно до прийнятого закону про амністію підляга­ють звільненню від покарання або подальшого його відбування, звіль­няються не пізніше як протягом трьох місяців після його опублікуван­ня. Особи, щодо яких застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну по­карання та про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

У ході виконання припису акта про амністію щодо осіб, які підпа­дають під його дію, приймаються відповідні документи: постанова ор­гану дізнання або попереднього слідства про закриття кримінальної справи, що санкціонується прокурором; якщо справу розглядає суд, він постановляє обвинувальний вирок про звільнення винного від по­карання, а якщо справа перебуває у касаційній інстанції, суд виносить ухвалу про закриття кримінальної справи; постанова органу, що відає відбуванням покарання, — про звільнення особи від подальшого від­бування покарання (постанову санкціонує прокурор).

Амністія, як правило, не допускається стосовно засуджених, які вчинили особливо тяжкі злочини проти держави, умисне вбивство за обтяжуючих обставин та інші особливо тяжкі злочини, а також щодо осіб, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії або актом помилування і знову вчинили умисні злочини. Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

2. Помилування (так звана персоніфікована амністія). Помилуван­ня здійснює Президент України (п. 27 ст. 106 Конституції України) своїм актом (Указом) про помилування. Це положення відображено в ч. 1 ст. 87 КК, за якою помилування здійснюється Президентом Украї­ни у відношенні індивідуально визначеної особи.


Помилування — це виявлення гуманізму і милосердя з боку глави держави — Президента України, стосовно індивідуальної особи (осіб), яка засуджена судом до будь-якого покарання за вчинення злочину будь-якого ступеня тяжкості. Воно полягає у повному або частковому звільненні особи від покарання або застосуванні більш м'якого пока­рання, або в знятті з особи судимості або у заміні довічного позбав­лення волі позбавленням волі на певний строк.

За ч. 2 ст. 87 КК, актом про помилування може бути здійснена за­міна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Це означає, що актом про помилування засудженого до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, таке покарання може бути замінено йому на абсолютно визначений в чинному КК вид і строк покарання — позбавлення волі на 25 років.

Помилування регулюється Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженого Указом Президента України.

Помилування, на відміну від амністії, не передбачає звільнення особи від кримінальної відповідальності в цілому, воно може стосува­тися лише звільнення засудженого від відбування основного і додат­кового покарання. З клопотанням про помилування до Президента України можуть звертатися: засуджена особа, її родичі, трудові колек­тиви, громадські організації, а також адміністрація органу, що виконує покарання у вигляді позбавлення волі стосовно засуджених, які довели своє виправлення і відбули більшу частину покарання. При відмові за­довольнити клопотання засуджений може повторно звернутися з ана­логічним клопотанням.

При Президенті України створено комісію з питань помилування. Вона працює на основі Положення про таку комісію та Положення про порядок розгляду клопотання про помилування громадян.

Акт (Указ) про помилування не має нормативного характеру, він завжди персоніфікований і зобов'язує відповідні правові органи вико­нати наявні в ньому приписи щодо конкретної особи (осіб).