Білет № 32 1. Поняття неосудності за кримінальним правом. Критерії не­осудності.

Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

Неосудність — це такий стан особи, коли вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічно­го психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльнос­ті, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» (ч. 2 ст. 19 КК). Відповідно до ст. 19 КК неосудність визначається тільки щодо часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Неприпустимо за межами такого діяння порушувати питання про неосудність або осудність особи.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про злочини неповнолітніх», за наявності да­них, що свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, відповідно до статей 76 і 433 КПК має бути призначена судова психолого-психіатрична або педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з'ясувати пи­тання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Відповідна експертиза при­значається за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психо­логії (психолога, педагога) і психіатрії.

У КК поняття неосудності визначається за допомоги двох критері­їв: медичного і юридичного.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного. У ч. 2 ст. 19 КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інте­лектуальною — особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою — особа не могла керувати ними. Під «своїми діями» (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворо­го, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що перед­бачені певною статтею КК.

Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується через два критерії: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний). Хоча в кримінально-правовій теорії існує й інший погляд. Так, Є. Стрельцов вважає, що слід виділяти три критерії: юридичний, пси­хологічний і медичний. Відмінність від загальноприйнятого погляду полягає в тому, що виділяється окремо психологічний критерій, який відповідає юридичному у вищезгаданій структурі неосудності. За Є. Стрельцовим, юридичний критерій — це факт вчинення злочину.

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У ч. 2 ст. 19 КК зазначено чотири види психічних захворювань: 1) хронічна психічна хвороба — до цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, па­раноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невилі­ковними; 2) тимчасовий розлад психічної діяльності — це гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афек­ти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.; 3) недоумство (олігофре­нія) — є постійним, природженим видом порушення психіки, що вра­жає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: іді­отія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбециль­ність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма); 4) інший хво­робливий стан психіки — це такий хворобливий розлад психіки, який не охоплює раніше названі три види психічних захворювань. До них належать тяжкі форми психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Для наявності медичного критерію не­осудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.