Білет № 31 1. Осудність як обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Поняття осудності та її значення.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. У ч. 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних нас­лідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають харак­тер поведінки особи в конкретній ситуації.

Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, ха­рактерний для її певного віку. Здебільшого, стан осудності презю-мується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов'язане й досягнення (реалізація) мети пока­рання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання «має на меті не тіль­ки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинен­ню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призна­ченого покарання. Лише за таких умов призначене покарання бага­то в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Такий стан психіки особи визначає її право вибору, свободу во­лі. У разі скоєння декількох злочинів питання про осудність розгля­дається відносно періоду скоєння кожного суспільно небезпечного діяння. Висновок про осудність робиться судом на основі оцінки психічного стану особи під час вчинення нею діяння, тобто стан осудності (чи неосудності) має межі часу і визначені параметри. Встановлення осудності особи в період здійснення нею злочину не виключає можливості наявності у неї того чи іншого психічного розладу в минулому чи в момент скоєння нею злочину, але ступінь змін психіки в даному випадку не позбавляє особу можливості ус­відомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення діяння. Ва­жливість установлення осудності особи обумовлена тим, що осуд­ність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності й покарання.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчи­нення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлен­ім вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно з за­коном (ч. 3 ст. 19 КК) до такої особи за рішенням суду можуть бути за­стосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати пока­ранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95 КК).