Білет № 2 1. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання

Соціальні цінності, створені багатовіковою діяльністю людей, кри­мінальне право (разом з іншими соціально-правовими регуляторами) охороняє від потенційних (можливих) злочинців і злочинних посягань. У цьому й виявляється охоронна функція кримінального права.

Охоронна функція кримінального закону здійснюється через ре­гулювання кримінально-правових відносин, які виникли під час вчи­нення злочину, та застосування відповідного покарання до особи, що вчинила злочин. Тут регулювальна дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас закон про кримінальну від­повідальність набуває прояву й у забороні вчинення злочинного діяння (профілактична функція) та загрозі покарання тим, хто може вчини­ти таке діяння (загальна превенція), або тим, хто раніше вже вчинив злочин (спеціальна превенція).

Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивні функції. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про завдання шкоди злочинцю при його затриманні (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо.

Закон про кримінальну відповідальність виконує також виховну функцію. Наприклад, звільнення неповнолітнього від покарання із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе при вчиненні ним злочину невеликої чи середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановления вироку він не потребує застосування покарання.

Якщо образно уявити сукупність суспільних відносин, які підляга­ють охороні кримінально-правовими засобами як величезний склад, то кримінальне право, на думку М. Ковальова, відіграватиме роль сторо­жа (вартового), готового відбити будь-яке вторгнення на охоронюва-ний об'єкт. Сторож (вартовий) — досить примітивна модель однієї з основних функцій кримінального права, хоча вона досить точно відо­бражає її суть.

Природно, що зазначені функції нерівнозначні з погляду умовно очікуваного соціального результату їхньої реалізації. Одна з них (регу­лятивна) вирішує, насамперед, тактичні завдання, інша (охоронна) розрахована на далеку перспективу. Однак, діючи разом, взаємо­пов'язано, вони становлять суть механізму кримінально-правового ре­гулювання.

Виходячи із загальнотеоретичного постулату, утворення окремих галузей права можна пояснити й обґрунтувати, насамперед, специфі­кою предмета регулювання.

Предметом правового регулювання кримінального права як га­лузі законодавства є відносини, що виникають у результаті вчинення злочину та застосування відповідного покарання за його вчинення.

Розкриваючи сутність предмета кримінально-правового регулю­вання, можна виділити дві основні сфери людського буття, в яких ак­тивно функціонують норми кримінального права:

сфера правомірної поведінки громадян при заподіянні шкоди за наявності обставин, які виключають злочинність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин та ін.);

злочинна поведінка.

Єднальним компонентом цих сфер є кримінально-правове (аномаль­не) відношення, що свідчить про наявність соціального конфлікту, по­родженого злочинним актом однієї зі сторін цих відносин. Власне ці відносини і є предметом кримінально-правового регулювання, тому що тільки наявність цього виду відносин між людьми знімає запобіжник ре­гулятивного механізму, що завжди перебуває у стані підвищеної готов­ності. Зі зникненням цього відношення, регулятивна функція поступа­ється місцем функції охоронній, котра (на відміну від регулятивної функції) не зупиняється. Вона діє неперервно від моменту вступу в чин­ність відповідного кримінального закону й до його повного скасування.

Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються й охороняються відносини між людь­ми, між громадянами та організаціями, між громадянами й державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусо­вий і застосовується, зазвичай, лише до особи, що вчинила злочин че­рез покарання. Кримінально-правовий метод застосовується тіль­ки, якщо: 1) учинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, що вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встанов­леного законом віку та підлягає покаранню. У деяких випадках, перед­бачених законом (статті 75, 47), суд може відстрочити виконання при­значеного кримінального покарання чи не застосовувати таке покарання взагалі.

Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких пі­знаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет конкре­тної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні та допоміжні. Однак усі вони тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, певно, й усієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративістський; історичний (генетичний) метод дослідження.