Білет № 30 1. Поняття та ознаки суб'єкта складу злочину. Співвідношення понять «суб'єкт злочину» та «особа злочинця». Спеціальний суб'єкт складу злочину. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, «є фізична осудна осо­ба, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального ко­дексу може наставати кримінальна відповідальність».

Ознаками суб'єкта злочину є: фізична особа, осудність і вік.

Фізична особа — це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для відвернення завданої ними шкоди, не є покаранням.

Осудність — це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний ха­рактер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. Кримі­нально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо в ст. 19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох критері­їв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).

Вік особи — це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що «кримінальній відпові­дальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — 14 років — за деякі, прямо пере­лічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначено, наприклад, та­кі: умисні вбивства (статті 115-117), умисне нанесення тяжких тілес­них ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіж­ка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) та деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність із 14 років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: 1) на­сильницькі злочини; 2) майнові злочини. В основу зниження віку кри­мінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

•           рівень розумового розвитку, свідомості особи, що свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і про-типравність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

•           значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

•           значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Особа віком від 14 до 16 років не відповідає за злочини, за які

встановлюється відповідальність із 16 років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У таких випадках особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність тільки, якщо в конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за який законом встановлена відпо­відальність із 14 років. Наприклад, якщо неповнолітній віком до 16 ро­ків бере участь разом з іншими особами, що досягли 16 років, у такому злочині, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя та здоров'я (ч. 3 ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 КК.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про злочини неповнолітніх» вік неповнолітньо­го підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата йо­го народження, — за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем ре­єстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні ві­ку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Вік кримінальної відповідальності в різних країнах дуже різниться: у Греції та Франції — 13 років, у ФРН, Японії, Норвегії — 14 років, у Данії, Фінляндії, Швеції — 15 років, в Єгипті, Лівані, Ірані, Ірландії — 7 років, в Ізраїлі — 9 років.

Однак у законодавствах переважної більшості держав вік криміна­льної відповідальності передбачений з 16 років.

Поряд з поняттям «суб'єкт злочину» в кримінальному праві та в кримінології існує поняття «особа злочинця», яке розкриває індивіду­альні риси кожного суб'єкта злочину. Розмежовуючи ці поняття, слід підкреслити, що ознаки суб'єкта злочину впливають передовсім на ви­рішення питання про те, чи присутні у скоєному конкретному суспіль­но небезпечному діянні ознаки складу злочину, передбачені криміна­льним законом. Дані ж, які характеризують особу злочинця, мають суттєве значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності, зокрема і призначення покарання.

Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні. По­няття загального суб'єкта дається в ч. 1 ст. 18 КК.

Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є «фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути ли­ше певна особа».

Отож, спеціальний суб'єкт — це особа, що крім обов'язкових за­гальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особли­вої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочи­ну, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різни­ми, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяль­ність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначе­но в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364­370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціаль­ні суб'єкти цього злочину є судді, винні в постановленій завідомо не­правосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути пря­мо й не названо, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного за­тримання, приводу чи арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, наділеними правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК передба­чено, що суб'єктом шпигунства є тільки іноземець чи особа без грома­дянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбив­ство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідко трапляється, що ознаки спеціального суб'єкта вико­ристовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особли­во кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікую­чою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, що обіймає відповідальну посаду.

Отож, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежуваль­ними, бо вони визначають, що той чи той злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Особи ж, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність як виконавці за конкре­тним кримінальним законом, у якому зазначено спеціальний суб'єкт. Так, якщо в убивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).