2. Поняття та система Особливої частини кримінального пра­ва. Наукові основи кваліфікації злочинів.

Особлива частина кримінального права — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах мо­жуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Норми Особливої части­ни розташовані за певною системою та у певній послідовності в окре­мих двадцяти розділах КК України, у межах статей 109-447.

Система Особливої частини кримінального права побудована голо­вним чином за родовими об'єктами злочинів. Назви відповідних розді­лів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об'єкт (наприклад, розділ І називається «Злочини проти основ національної безпеки України», а тому родовим об'єктом усіх злочинів, передбаче­них цим розділом, є основи національної безпеки). Систематизація всіх злочинів за їх родовим об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання за­вдань, визначених у ч. 1 ст. 1 КК.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом поділяються на три групи: 1) заборонювальні (забороняють певні суспільно небезпе­чні діяння під загрозою застосування кримінального покарання за їх вчинення, наприклад, ч. 1 ст. 109 КК); 2) роз'яснювальні (розкрива­ють значення деяких понять і термінів, що вживаються у криміналь­ному законі, наприклад, ч. 1 ст. 401 КК); 3) заохочувальні (встанов­люють умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за конкретний злочин, наприклад, ч. 3 ст. 263 КК).

Норми Загальної та Особливої частини кримінального права як пе­вні підсистеми КК перебувають у щільній і нерозривній єдності. При кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, можуть застосовуватися водночас норми обох частин.

Кваліфікувати злочин — означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинен­ня саме цього злочину. Тож, кваліфікація злочину полягає у пошуку (визначенні) статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. Термін «ква­ліфікація» походить від латинських слів — «^ііаІІБ» (якість, який за якістю) та <^асіо» (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінку.

Отже, кваліфікація злочину — це встановлення та юридичне за­кріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й озна­ками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У широ­кому розумінні кваліфікація злочинів — це: 1) результат кримі­нально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього роз­слідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що ско­єне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) пе-редбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом і процесуально закріплений висновок про на­явність такої відповідності (професор В. Навроцький); 2) кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки (професор М. Коржанський). У процесі кваліфікації встановлюються фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину), здійснюється їх сггівставлення з юридичним складом злочину, задіюється правосвідомість особи, яка репрезентує правоза-стосовчий орган і відбувається тлумачення кримінального закону. Все це загалом має вплинути на висновок щодо відповідності фактичних обставин скоєного діяння юридичному складу злочину.

Кваліфікація злочинів базується на таких принципах: 1) законнос­ті; 2) офіційності; 3) об'єктивності; 4) точності; 5) індивідуальності;

6) повноти; 7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимості подвійного інкримінування; 9) ста­більності.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів (залежно від конкретних суб'єктів, які здійснюють кримінально-правову оцінку скоєного), вона буває двох видів: /) офіційна (легальна) — це кваліфі­кація злочину, яка здійснюється уповноваженими на те державою осо­бами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суд­дями), закріплюються в процесуальних документах та породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер; 2) неофіційна (доктринальна) — це відповідна правова оцінка, яка дається окремими громадянами, адвокатами, журналістами, науковцями у наукових стат­тях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо (така кваліфікація не має обов'язкового характеру, але може враховуватися суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законодавчу дія­льність, формувати правові погляди суспільства).

Структуру кваліфікації злочинів утворюють такі елементи: а) об 'єкт кваліфікації — це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці; б) суб'єкт кваліфікації — це органи, що здійснюють криміна­льно-правову оцінку діяння; в) зміст кваліфікації — це те, що складає її сутність, у зв'язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто це оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги: а) глибокого вивчення та розуміння особою, що застосовує криміналь­но-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики; б) правильного з'ясування та тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак кон­кретної кримінально-правової норми; в) повного й усебічного дослі­дження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння; г) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встанов­лені законом, із ознаками вчиненого діяння.

Підстави кваліфікації злочинів: /) фактична — обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріплені, — де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено зло­чинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо (це, так би мовити, фактичний склад злочину); 2) нормативна (юриди­чна) — сформульований у відповідній нормі КК юридичний склад злочину, яким законодавець оголошує певну поведінку особи злочин­даю й, так би мовити, «перетворює» певний тип суспільно небезпечної поведінки на злочин певного виду (лише юридичний склад злочину дозволяє у процесі застосування кримінально-правових норм зробити висновок, який саме конкретний злочин вчинила особа). Основними правилами кваліфікації злочинів є такі:

усі фактичні ознаки вчиненого мають відповідати юридичним ознакам складу злочину;

ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних складів злочинів;

до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кри­мінально-правова норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;

за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують спеціальну норму;

кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом, а особливо кваліфікований — перед кваліфікова­ним і поглинає його;

діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосеред­ньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіян­ня шкоди основному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факу­льтативно, кваліфікується як сукупність злочинів;

спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою, необхідною та невід'ємною ознакою певного діяння;

кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху по­глинає склад готування до цього злочину;

умисел завжди поглинає необережність, а будь-який вищий сту­пінь вини поглинає нижчий;

10)       при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у
більш тяжкому злочині застосовується норма про співучасть тощо.

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів має чотири основні компоненти:

Виклад фактичних обставин справи — це формулювання факти­чного складу діяння, тобто опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають криміна­льно-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактич­ний склад злочину.

Складання формули кваліфікації — це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов — і Загальної частин КК, які перед­бачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних по­значень. Формула кваліфікації — це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. Значення формули кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійс­нити стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідаль­ність і скоротити обсяг процесуальних документів. Вона дає відповідь на запитання: чи має діяння склад злочину та якою власне статтею кримінального закону його передбачено?

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Якщо ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах (це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передба­чають замах як дію, а тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності неможлива). Щодо діяння виконавця зло­чину, то воно ніколи не кваліфікується за будь-якою з частин ст. 27 КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), що містять заборонювальні норми (наприклад, ст. 112, ч. 3 ст. 185, п. 6 ч. 2 ст. 115). Не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз'яснювальні та заохочувальні норми.

Юридичне формулювання обвинувачення — це юридичні «роз­шифрування» та конкретизація формули кваліфікації (іншими слова­ми, це словесне посилання на кримінально-правові норми, що відо­бражені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що містяться в нормах кримінального закону, який встановлює відповіда­льність за вчинене посягання).

Обгрунтування кваліфікації — це діяльність відповідних органів держави щодо підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і несуперечливих висновків тощо).

Значення кваліфікації злочинів полягає в тому, що за допомогою її досягається істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується до­держання законності, здійснюється відповідне правозастосування, ви­носиться обґрунтований судовий вирок та, в кінцевому рахунку, дося­гається справедливість кримінального покарання.