2. Грабіж (ст. 186 КК). Відмінність грабежу від розбою.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні но­рми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані за­коном суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовуєть­ся насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недо­торканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сто­рони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволо­дінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та нас­лідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці осо­би розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були по­мічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закін­ченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я по­терпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Зокрема, насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров 'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10). Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими стат­тями КК не потребують.

Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом «хапка» (хапання) чи «висмикування» відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утри­мання майна, викраденого без застосування насильства. Кваліфікуєть­ся такий злочин загалом за ч. 2 ст. 186 КК. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно та застосував насильство, щоб уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 186 КК, а за наявності заподія­них під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень — за відпо­відний злочин проти життя та здоров'я особи за сукупністю злочинів.

Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для жит­тя чи здоров 'я потерпілого — це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фі­зичного насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих роз­мірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.

Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті за­кінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то роз­бою — усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихо­ваному, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізич­не, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не по­винно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, по­винна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпеч­ності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, по­грозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих пред­метів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).