2. Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосе­реднім об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпо­чинок. Потерпілими від цього злочину виступають працівники (осо­би, на яких поширюється законодавство України про працю та які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні служ­бовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які прохо­дять альтернативну (невійськову) службу). Поняттям «працівники» в контексті ст. 172 КК не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 172 КК) виявляється у фор­мі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.

Звільнення працівника з роботи є незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого по­рядку звільнення, визначеного законом. Незаконне звільнення праців­ника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю. Інше грубе порушення законодавства про працю — це будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законо­давства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю (наприклад, невидання наказу про звіль­нення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи дода­ткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або пере­рви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудо­вих спорів тощо).

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за со­бою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Злочин є закінченим: а) при незаконному звільненні працівника з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з кон­кретним працівником; б) при іншому грубому порушенні законодавст­ва про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, неза­лежно від його наслідків.

Суб'єкт злочину — спеціальний (службова особа, якій надано пра­во приймати працівника на роботу чи поновлювати на роботі, звільня­ти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поно­влення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-ггідприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистими мотивами (помста, особис­та неприязнь, корисливість, прагнення влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Порушення законодавства про працю, вчи­нене з мотивів расової національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 172 КК) є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього (особа, яка не досягла 18-річного віку), вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розу­мового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормаль­ної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту).