Білет № 17 1. Замах на злочин та його види. Добровільна відмова від вчи­нення злочину та її відмінність від діяльного каяття.

Замахом на злочин, згідно з ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямо­ваного на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Осо­бливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивні ознаки замаху на злочин:

1)         вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямова-
ного на вчинення злочину;

в часі відбувається після готування до злочину;

є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається ство­рення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

діяння частково чи повністю (при цьому відсутні наслідки в ма­теріальному складі злочину) охоплюються об'єктивною стороною за­думаного злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

діяння безпосередньо наближено до об'єкту злочину. Шкода об'єкту злочину замахом або не спричиняється, або спричиняється лише частково.

особливістю замаху є те, що він вчинюється шляхом діяння (дії чи бездіяльності).

при замаху на злочин злочинна діяльність не доводиться до кін­ця з причин, що не залежать від волі винного;

замах на злочин охоплює попередні дії по створенню умов для вчинення злочину (готування до злочину).

Замах на злочин має такі основні суб 'єктивні ознаки:

діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеціа­льно не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;

наявність у особи при вчиненні діяння мети — доведення злочи­ну до кінця, тобто виконання в повному обсязі об'єктивної сторони за­думаного злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При за­маху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер сво­го діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає до­ведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Так згідно п. 4 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Види замаху: закінчений, незакінчений та непридатний замах.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з при­чин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необ­хідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об'єкті злочину і замах з непридатними засобами.

Замаху при помилці в об'єкті злочину властиво те, що безпо­середньому об'єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано уми­сел винного, шкода не спричиняється або навіть відсутня загроза спричинення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв'язку з наявністю помилки в об'єкті злочину. За наявності помилки в об'єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямо­ваності умислу.

За замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть спричинити злочин­ний результат (підкладання у машину несправної вибухівки). Але ці засоби є непридатними та об'єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, наприклад, згідно п. 23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викра­дення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припаса­ми, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоакти­вними матеріалами», якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими при­пасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, ви­буховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом на­стає за фактично спричинену шкоду.

Відповідальність за замах із альтернативним умислом повинен визначатися відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин, але ре­ально, в судово-слідчій практиці, настає за фактично спричинену шкоду.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відпо­відальності, а діяльне каяття є, зазвичай, обставиною, що пом'якшує покарання. Добровільна відмова може бути діянням, а діяльне каят­тя — завжди активна поведінка. Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого злочину, а діяльне каяття — і за закінченого злочину. Добровільна відмова можлива від злочинів із прямим умислом, а дія­льне каяття — і в необережних злочинах.