2. Зґвалтування (ст. 152 КК). Відмінність від насильницького за­доволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК).

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода (право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та статева недоторканність (абсолю­тна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка з огляду на певні обставини не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню) особи. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб'єктом злочину (пе­ребування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі).

Об'єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) полягає у ста­тевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного наси­льства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригні­чується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини — це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне звичайно викликати вагітність.

Фізичне насильство при зґвалтуванні — це зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчине­ний з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан (такий вплив може виражатись у на­несенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі нар­котичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо). Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізич­ного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до са­мої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи). Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною ча­стиною ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у таких межах охоплюється дис­позицією закону про відповідальність за зґвалтування. Якщо ж у про­цесі зґвалтування потерпілій особі заподіюється умисне середньої тя­жкості тілесне ушкодження, то дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 та відповідною частиною статті 152 КК (абз. 2 п. 3 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої не­доторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5).

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування — це залякування потер­пілої особи застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушко­джень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Інші види погроз, зміст яких не пе­редбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно по­терпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (погроза вчинити вбивс­тво, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не вима­гає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК).

Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи, якщо вона внаслідок малолітнього чи похило­го віку, фізичних вад (наприклад, через параліч чи сліпоту), розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з ін­ших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір (при цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані). При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у та­кий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалеж­но від дій винної особи.

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої та чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення ста­тевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК («Насиль­ницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом»). До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лес-бійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на за­доволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погро­зи його застосування або з використанням безпорадного стану потер­пілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи рі­зних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої при­страсті неприродним способом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення деяких термінів і понять, відмежування його від інших злочинів, як вже наголошувалося, розкриваються в ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5.

Зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку наси­льницьких статевих зносин (формальний склад), при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазви­чай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК) є вчи­нення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочи­нів, передбачених статтями 153-155.

При цьому зґвалтування не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину (абз. 1 п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5).

Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК); 3) спричинення особливо тяжких наслідків (це, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здо­ров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом іму­нодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування); 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).