2. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні но­рми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гід­ність особи. Воля — це право людини ніким не бути примушеною ро­бити те, що не передбачено законодавством, право бути незалежною при обранні своєї поведінки та здійснювати вільний розвиток своєї особистості (за умови непорушення прав і свобод інших людей), а та­кож гарантована можливість реалізації нею передбачених конститу­ційних прав і свобод (свобода та особиста недоторканість, право на невтручання в особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання тощо). Честь — це сукупність рис, що харак­теризують позитивні моральні якості (принципи), якими керується лю­дина у своїй поведінці. Гідність — це усвідомлення людиною, як носі­єм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних та інших якостей, своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для са­моповаги.

Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 146 КК).

Об'єктивна сторона злочину характеризується двома формами: 1) незаконним позбавленням волі людини; 2) викраденням людини.

Незаконним позбавлення волі є тоді, коли воно здійснюється не від­повідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Воно може бути здійснено застосуванням фізичного насильс­тва (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають у підвалі, помішу­ють у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також психічним наси­льством (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Способи незаконного позбав­лення волі різноманітні — обман, зловживання довір'ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо.

Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Закінченим цей злочин є з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування.

Викрадення людини передбачає протиправне переміщення особи з одного місця до іншого, яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі. Способи викра­дення можуть бути різними (таємний, відкритий, насильницький, об­манний тощо). Закінченим цей злочин є з моменту заволодіння люди­ною і фактичного початку обмеження її волі.

Суб'єкт злочину — загальний, тобто фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку. У разі вчинення злочину службовою особою з використанням своїх службових повноважень її дії підлягають квалі­фікації за відповідними частинами статей 146 та 365 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний обов'язково має усвідомлювати незаконність позбавлення волі чи протиправність переміщення потерпілого.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 146 КК) є вчинення його: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утриман­ня в сирому, холодному або темному приміщенні); 6) пов'язане із за­подіянням потерпілому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому води); 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу (має оцінний характер).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 147 КК) є:

1) вчинення його організованою групою, 2) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілес­них ушкоджень тощо).