2. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Відмінність від ненадан-ня допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я та життя особи. Потерпілий від цього злочину — особа, що характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) по­збавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час поже­жі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита ав­томобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Об'єктивна сторона злочину в ч. 1 ст. 135 вказує на два види зло­чинної бездіяльності: 1) так звану бездіяльність-невтручання, яка по­лягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпіло­му, який перебуває в небезпечному для життя стані, і 2) бездіяльність, викликана попередніми діями особи, яка поставила цим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку). Відповідаль­ність за залишення в небезпеці може наставати лише за умови, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (фо­рмальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто лише фізичні осудні особи з 16-річного віку, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про по­терпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Основні відмінності залишення в небезпеці (ст. 135 КК) від не-надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме го­ловне — за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу осо­бам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, за­кон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за ст. 136 КК несуть відповідальність будь-які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних праців­ників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним ак­том покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за зако­ном чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим догово­ром надавати допомогу вказаним особам.

Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 135 КК) є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою вважається дитина, яка народилася живою, до 28 повних днів після на­родження.

Особливо кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених части­нами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), є спричинення ними смерті особі, залишеної без допомоги, або інших тяжких наслідків. Причому під іншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричи­нення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.