ВСТУП

Кримінальне право України є однією з найважливіших дисциплін кримінально-правового циклу, яка викладається у вищих юридичних закладах освіти. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на студента обов'язок з перших днів занять відмовитися від поверхо­вого засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять.

З вивченням питань кримінального права пов'язана підготовка не тільки студентів до семестрових та державних екзаменів, але й абітурі­єнтів юридичних вузів — до вступних екзаменів.

Досвід приймання екзаменів свідчить про наявність таких най­більш поширених і типових хиб, що стосуються знань і практичних навичок абітурієнтів і студентів з курсу кримінального права:

Найбільш поширеними хибами у відповідях на питання, пов'язаних із Загальною частиною кримінального права, є такі: незда­тність чітко визначити основні поняття (кримінального права, злочину, складу злочину, готування та замаху на злочин, співучасті у вчиненні злочину, сукупності, повторності та рецидиву злочинів, необхідної оборони, крайньої необхідності, покарання та інших) або їхні характе­рні ознаки; неможливість визначити обов'язкові ознаки складу злочи­ну, нерозуміння відмінності об'єкта від предмета злочину (наприклад, об'єктом крадіжки є майно, замість об'єктом крадіжки є відносини власності, а предметом є майно), обставин, що виключають злочин­ність діяння (необхідна оборона) від обставин, що звільняють від кри­мінальної відповідальності (примирення винного з потерпілим) та об­ставин, що звільняють від покарання та його відбуття (звільнення від відбування покарання з випробуванням) та ін.

Із найбільш поширених хиб у відповідях на питання, пов'язаних з Особливою частиною кримінального права, слід зазначити такі: непов­ний юридичний аналіз складів злочинів, без вказівок на їхні конструкти­вні та кваліфікуючі ознаки або визначення загальних елементів складу злочину без конкретизації їх стосовно певного складу злочину (об'єктом крадіжки є суспільні відносини, замість об'єктом крадіжки є відносини власності), неспроможність чіткого розмежування суміжних складів злочинів (наприклад, крадіжки (ст. 185 КК) від грабежу (ст. 186 КК)).

Не можна визнати задовільним знання абітурієнтів і студентів ква­ліфікуючих ознак та їх змісту в складах злочинів. Наприклад, кваліфі­куючої ознаки вбивства — умисне позбавлення життя двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Зазвичай відповідь обмежується тим, що вин­на особа вбиває двох або більше осіб. Цього, зрозуміла річ, недостатньо, щоби зрозуміти зміст цієї ознаки вбивства. А відповідь повинна мати та­кий зміст: по-перше, умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх убивство охоплю­валось єдиним умислом винного; по-друге, для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим у по­збавленні життя кожного з потерпілих; по-третє, якщо ці мотиви перед­бачено як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК; по-четверте, наявність розри­ву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

У відповідях на екзаменах досить часто залишаються поза ува­гою важливі зміни і доповнення в чинному кримінальному законодав­стві України, внесені за останній час. Тому в посібнику вказані зміни та доповнення до кримінального законодавства станом на 1 квітня 2011 р., що допоможуть обґрунтувати студенту свою відповідь.

Вимагають більш ґрунтовного використання відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України, навчально-методичної та монографічної літератури з кримінального права. Однак слід пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус су­ддів» від 7 липня 2010 р., Пленум Верховного Суду України вже немає таких повноважень, які були визначені в п. 6 ч. 2 ст. 55 («дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законо­давства, у разі необхідності визнає не чинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів») Закону України «Про судоустрій Украї­ни» від 7 лютого 2002 р. (втратив чинність). Тобто склалася нестандарт­на правова ситуація, коли постанови ПВСУ не мають відповідного юри­дичного значення з моменту набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року. Однак виникає питан­ня щодо юридичної сили постанов ПВСУ, які були прийняті до набран­ня чинності вказаного закону. На думку знаного вітчизняного криміна­ліста М. І. Хавронюка, такі постанови ПВСУ будуть поступово втрачати чинність. У правозастосуванні постанови ПВСУ будуть враховуватися судами без вказівки у відповідних процесуальних документах. Втрата чинності таких документів буде обумовлена прийняттям нових постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.1

Хавронюк Н. Постановления Пленума Верховного Суда Украины постепенно утратят силу [Електронний ресурс] / Н Хавронюк // Юридическая практика. — 21 октября 2010 г. — Режим доступу до газети: 1іпр://ргауо.иа/пел¥8.р1ір?ісг=0023497


6. Отже, щоби запобігти переліченим недолікам і не допустити ін­ших, треба обов'язково дотримуватися певного алгоритму відповіді на питання та рішення задачі, які будуть наведені далі.

Запропонований навчальний посібник, звісно, не може бути вико­ристаний як єдине джерело під час підготовки до екзаменів. Викорис­тання посібника дозволить систематизувати знання студентом під час підготовки до екзаменів, а також визначити зміст і приблизний обсяг відповіді на питання.

Проректор Національної академії внутрішніх справ наукової роботи, доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Олександр Миколайович Джужа

Віце-президент Українського молодіжного правничого союзу, провідний спеціаліст Управління координації правової роботи та правової освіти Міністерства юстиції України, член Союзу юристів України

Олександр Ігорович Клименко