Білет № 8 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просто­рі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну від­повідальність у просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базу­ється, як правило, на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповіда­льність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відпо­відальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без гро­мадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, ко­ли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підгото­влений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Моск­ва — Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Поняттям «територія України» охоплюються: 1) суша, море, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повіт­ряний простір над сушею і водним простором, в т.ч. й над територіа­льними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, припи­сані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на тери­торії України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродро­мі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписа­ні до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіа­льна чинність кримінального закону України поширюється і на інозе­мні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи по­ртах України. Згідно п. 5 ст. 28 згаданого Закону України прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Украї­ні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відпові­дальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними до­говорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордо­ном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції

України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

У кримінальному законодавстві вирізняють іще три додаткові принципи: універсальний (космополітичний), реальний та екстрадиції.

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без гро­мадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають криміна­льній відповідальності за вчинені за її межами тяжкі або особливо тя­жкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без грома­дянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбу­ватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінально­го переслідування таких осіб (принцип екстрадиції). Передача кримі­нального провадження передбачена Європейській конвенцією про пе­редачу провадження у кримінальних справах 1972 р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972 р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996 р. Згідно ст. 2 Конвенції передача кримінального прова­дження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі «повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого засто­совується кримінальне законодавство іншої договірної держави».

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання ви­року щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення зло­чину іноземних громадян певних договірних держав у випадках пере­дачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку (Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р. — Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна в Україні з 01.01.1996 р., учасники — 37 країн). Підстави для передачі засудженого для відбування покаран­ня у державі, громадянство якої він має: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк який на момент отриман­ня запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. «с» ч. 1 ст. 3 Конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. «а» ч. 1 ст. 3 Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представни­ка засудженої особи, якщо вона за віком або станом здоров'я не здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. »сІ» ч. 1 ст. 3 Кон­венції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. «е» ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на тери­торії цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину і звіль­нених від покарання з випробуванням або умовно-достроково звільне­них від покарання, для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти випра­вленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контро­лю за її поведінкою і для застосування санкції (Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопо­рушниками 30.11.1964 р., Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна для України з 01.01.1996 р., учасники 16 країн).

Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові від­носини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 22.01.1993 р. враховує при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання суди­мості за злочин, вчинений на території договірних країн, використання делегованих повноважень іншої договірної держави. Для цього (ст. 79 Конвенції) кожна із сторін щорічно сповіщає учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи від­битки пальців засуджених; надає відомості про судимість осіб, засу­джених раніше їх судами (на запит).