2. Найманство (ст. 447 КК). Міжнародна конвенція про бороть­бу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців (ратифікована Україною 14 липня 1993 р.).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є мир і міжнародний правопорядок, що включають у себе відмову від війни як засобу вирі­шення спірних питань міжнародної політики та невтручання у внутрі­шні справи інших держав.

Об'єктивна сторона злочину характеризується такими його форма­ми (перші п'ять з яких передбачено ч. 1, а останню — ч. 2 ст. 447 КК): 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріальне за­безпечення найманців; 4) навчання найманців; 5) використання найман­ців у військових конфліктах чи діях; 6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Кримінальна відповідальність за найманство випливає з вимог Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців (ратифікована Україною 14 ли­пня 1993 р.).

Вербування найманців — це запрошення, набір чи залучення спо­собом домовленості добровольців для їх участі у збройних конфліктах інших держав або в насильницьких діях особисто чи у воєнізованих формуваннях або групах. Фінансування найманців — це забезпечення найманців, їх формувань чи груп грошовими коштами. Матеріальне забезпечення найманців — це забезпечення їх вогнепальною зброєю та боєприпасами, обмундируванням, спорядженням, харчуванням, меди­каментами тощо. Навчання найманців — це теоретична або практична підготовка найманців з приводу оволодіння способами, методами та формами ведення бойових та інших насильницьких дій. Використання найманців — це залучення їх до участі у збройних конфліктах або на­сильницьких діях на території інших держав. Участь без дозволу від­повідних органів державної влади у збройних конфліктах інших дер­жав — це безпосередня участь найманця, який має українське громадянство, за матеріальну винагороду у збройних конфліктах ін­ших держав, якщо при цьому відсутній дозвіл відповідних органів державної влади України.

Злочин уважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з перелічених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину: 1) загальний — фізична осудна особа, яка досяг­ла 16-річного віку (ч. 1 ст. 447 КК); 2) спеціальний — громадянин України (ч. 2 ст. 447 КК).

Згідно зі ст. 1 Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, найманцем є особа, яка зазвичай: а) спеціально завербована на місці або за кордо­ном, щоб битися у збройному конфлікті; б) беручи участь у воєнних діях, керується головним чином бажанням одержати особисту вигоду; їй дійсно обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагоро­ду, яка обіцяна чи виплачується комбатантам того ж рангу і функції, що входять до особового складу збройних сил даної сторони; в) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка по­стійно проживає на території, що контролюється стороною, яка пере­буває у конфлікті; г) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; ґ) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, яка входить до складу її збройних сил.

Найманця треба відрізняти від комбатанта — учасника збройного конфлікту на законних підставах. Ним є особи, які служать у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони за призовом, контрактом, а також добровільно. Комбатантами є також партизани, які мають відпо­відні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють із ідейних чи моральних міркувань.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою використання у збройних конфліктах інших держав або насиль­ницьких діях, спрямованих на повалення державної влади, чи пору­


шення територіальної цілісності будь-якої держави (ч. 1 ст. 447 КК), чи одержання матеріальної винагороди (ч. 2 ст. 447 КК).