Білет № 85 1. Примусові заходи виховного характеру. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів вихо­вного характеру».

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кри­мінальної відповідальності: 1) звільнення від кримінальної відпові­дальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК); 2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК).

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до особи, яка у віці від 14 до 18 ро­ків вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до осо­би, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наста­вати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою час­тиною КК.

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються:

у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;

до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кри­мінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК);

при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК може статися лише при вчиненні ним уперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяж­кості та за умови, що його виправлення можливе без застосування по­карання. Якщо неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, вони скасовуються судом, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням приму­сових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості за умо­ви, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свід­чать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує за­стосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові за­ходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) пере-дання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповно­літнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти: обмеження перебування по­за домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змі­нювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце прожи­вання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потя­гу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів; тощо (п. 6 постанови).

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність за­безпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудо­вого колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповно­літній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх про­хання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд ба­тьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд повинен ви­ходити з даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати не­повнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою по­ведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного ко­лективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу — за місцем роботи за наявності даних про те, що цей коле­ктив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою не­повнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

Покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток.

До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 105 КК, направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під конт­ролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впли­ву і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусо­вих заходів виховного характеру. У ці установи не можуть направлятись особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з ви­сновком відповідних спеціалістів перебування в таких установах про­типоказане за станом здоров'я (п. 9 постанови).

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноос­вітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти. Статус зазначених установ визначений За­коном від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповноліт­ніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Мережа цих установ і положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 (зі змінами, внесеними постано­вою від 11 серпня 1995 р. № 646).

Дитина, яка направлена до загальноосвітньої школи соціальної ре­абілітації або професійного училища соціальної реабілітації, за своїм правовим статусом є учнем з обмеженнями, передбаченими положен­нями про ці навчально-виховні установи.

Слід мати на увазі, що згідно зі ст. 8 Закону до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються діти віком від 11 до 14 років включно, а до професійного училища соціальної реабіліта­ції — від 14 років.

Учні тримаються в зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації — до досягнення ними 14, у професійних учи­лищах соціальної реабілітації — 18 років, а у виняткових випадках

(якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду — відповідно 15 і 19 років.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповни­лося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи за правилами, передбаче­ними статтями 409, 411 КПК, можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк пе­ребування учня у спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років.

Дострокове звільнення зі спеціальної навчально-виховної установи учня, який довів своє виправлення, провадиться на підставі постанови судді районного (міського) суду за клопотанням ради загальноосвіт­ньої школи чи професійного училища за місцем їх знаходження. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що ха­рактеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування у загальноосвітній школі або професійному учи­лищі соціальної реабілітації.

Згідно п. 4 постанови перелік примусових заходів виховного харак­теру (ч. 2 ст. 105 КК) є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.