Білет № 83 1. Примусові заходи медичного характеру та примусове ліку­вання за кримінальним правом України. Постанова Пленуму Вер­ховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику за­стосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».

Примусові заходи медичного характеру — це заходи державного примусу у формі різних лікувально-реабілітаційних заходів, які при­значаються судом у рамках кримінального процесу стосовно осіб з рі­зними психічними розладами, що вчинили суспільно небезпечні діян­ня, спрямовані на лікування цих осіб і запобігання скоєнню ними нових суспільно небезпечних дій та суворе дотримання непорушності їхніх прав і законних інтересів.

Примусові заходи медичного характеру мають подвійний харак­тер. З одного боку — це заходи примусу, тобто юридичні, з друго­го — це заходи медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностич­ного обстеження, лікування, клінічного нагляду, проведення реабілітаційних заходів.

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбула­торної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспі­льно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, до спеціального лікувального закладу з ме­тою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею су­спільно небезпечних діянь (ст. 92 КК).

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосо­вані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно не­безпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочи­ни; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного хара­ктеру до особи, що вчинила суспільно небезпечні діяння у стані не­осудності чи захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала чи її психічний стан змінився насті­льки, що вона перестала бути суспільно небезпечною (див. п. 16 вказа­ної вище ППВСУ).

Залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчинено­го діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі види примусових за­ходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного за­кладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного за­кладу із суворим наглядом (ст. 93 КК).

Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським на­глядом.

Продовження, зміна або припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представни­ка психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

Особи, до яких застосовано примусові заходи медичного характе­ру, підлягають оглядові комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосу­вання такого заходу. В подальшому продовження застосовування при­мусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. Застосування примусо­вих заходів медичного характеру в психіатричних закладах регламен­тується Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. та відповідними інструкціями МОЗ України.

Примусове лікування — захід кримінально-правового примусу, що може бути застосований судом, незалежно від призначеного пока­рання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі чи обме­ження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове ліку­вання здійснюється в спеціальних лікувальних закладах.

У ст. 96 КК вказуються особливості застосування примусового лі­кування до осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Примусове лікування відрізняється від примусових заходів ме­дичного характеру: хворобою; можливістю застосування примусово­го лікування й за місцем відбування покарання, а примусові заходи медичного характеру тягнуть направлення особи, зазвичай, у спеціалі­зовані психіатричні заклади; часом лікування.

До хвороб, які становлять небезпеку для здоров'я інших людей, на­лежать тяжкі інфекційні хвороби: проказа, холера, чума, туберкульоз легенів у фазі розпаду тощо (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворювання­ми — див. п. 24 вказаної ППВСУ). Хоча в теорії кримінального права окремі науковці (А. Музика, О. Горох, О. Юношев та ін.) відносять ал­коголізм та наркоманію до таких хвороб.

Вказані хвороби мають різні форми перебігу, заразливості, тому в кожному конкретному випадку суд повинен приймати рішення про за­стосування примусового лікування на підставі висновку судово-медичної експертизи.

Місце проведення примусового лікування залежить від виду при­значеного покарання. У разі покарання у виді позбавлення чи обме­ження волі примусове лікування проводять заклади медичної служби кримінально-виконавчих установ, за інших видів покарання — спеціа­льні лікувальні заклади.