Білет № 82 1. Поняття та кримінально-правове значення судимості. Умови та строки погашення судимості. Зняття судимості. Постанова Пле­нуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про пога­шення і зняття судимості».

Судимість — це передбачені законом правові наслідки засуджен­ня, що тривають певний період і визначають особливий правовий ста­тус особи, яка має судимість.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі найбільш змістовно дослідив інститут судимості Голіна В. В., який запропонував наступне визначення судимості особи — це її правовий стан, створений реалі­зацією кримінальної відповідальності, що виникає внаслідок засу­дження винної особи обвинувальним вироком суду за вчинений нею злочин до покарання, який виступає підставою для державного осуду і застосування до нього передбачених законом на протязі певного, зако­ном установленого перебігу часу, обмежень та втрат і відіграє роль сприяючого засобу досягнення і закріплення цілей покарання.

Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засу­дження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персона­льний характер і пов'язана лише з цією особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосову­ються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї пра­вових наслідках; 5) умови перебігу судимості та й кримінально-правові наслідки визначені КК. Загальноправові наслідки судимості регламен­туються іншими нормативно-правовими актами.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що суди­мість: 1) може виступати як кваліфікуюча ознака за вчинення нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин; 2) враховується у визнанні рецидиву злочинів (ст. 34 КК); 3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповіда­льності (статті 45-48 КК); 4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до криміна­льної відповідальності (ч. 3 ст. 49 КК); 5) враховується у виборі окре­мих видів покарання (ч. 2 ст. 62 КК); 6) як одна з ознак, що характери­зують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК); 7) враховується у визна­ченні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути від­бута — за умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107 КК), а також у разі заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст. 82 КК) та ін. Отож, кри­мінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона вра­ховується у вирішенні низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчи­неного, призначенням покарання та його виконанням.

Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків і призначення покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має суди­мість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до по­гашення або зняття судимості. Положення закону про судимість по­ширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2-4 ч. 2 ст. 108 КК, — і на певний строк після відбуття покарання.

Погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості. Воно можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. По­гашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.

КК 2001 р. містить як загальні норми про зняття та погашення су­димості (статті 88-91 КК), так і положення про особливості застосу­вання цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ни­ми вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК). В зв'язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку з'ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджу­валася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосову­ватися положення не тільки статей 88-91 КК, а й статті 108 КК (п. 4 постанови).

Щоби судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосу­вання звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинуваль­ним вироком, яким засудженому призначено покарання, минув певний строк.

При вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування по­карання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюва­тися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має суди­мість.

У ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості встановлювався за­лежно від виду призначеного покарання або від строку фактично від­бутого покарання, у той час як КК 2001 р. — залежно не тільки від ви­ду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто неза­лежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання.

Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК. Зняття судимості допуска­ється лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості, ви­знаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення по­карання або яких повністю звільнено від покарання, чи такі, що відбу­ли покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом. При цьому необхідно враховувати, що КК 2001 р. декриміналізовано значну частину діянь, які за КК 1960 р. визнавалися злочинними.

Такими, що не мають судимості, визнаються згідно з ч. 4 ст. 88 КК 2001 р. також особи, яких було реабілітовано, тобто ті, яких визнано несправедливо репресованими в судовому або позасудовому порядку з поновленням в усіх правах, у тому числі на підставі Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашен­ня судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК пе­ребіг цього строку переривається й останній обчислюється заново піс­ля фактичного відбуття покарання (основного й додаткового) за новий злочин. У таких випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.

Дострокове зняття судимості відповідно до ст. 91 чи ч. 3 ст. 108 КК з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, можливе тільки після закінчення не менше ніж половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК, і лише за умови, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправ­лення. У такому випадку суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку, встановлено­го ст. 414 КПК.

Зняття судимості є правом, а не обов'язком суду. Тому, якщо з урахуванням обставин справи суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знятті суди­мості. Повторне клопотання може бути порушено не раніше ніж через рік з дня відмовлення (ч. 6 ст. 414 КПК).

Протягом семи діб з дня оголошення постанови суду із зазначених питань прокурор чи засуджений має право подати апеляції до апеля­ційного суду (ч. 5 ст. 414 КПК).

Можливе зняття лише непогашеної судимості. Якщо буде встанов­лено, що вона вже погашена, то клопотання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя виносить мотивовану постанову (п. 9 по­станови)