Білет № 80 1. Правова характеристика амністії. Конституційні положення щодо амністії. Закон України «Про застосування амністії в Украї­ні» від 1 жовтня 1996 р.

Відповідно до ст. 92 КУ, Закону України «Про застосування амніс­тії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. зі змінами, що конкретизують певні положення кожного року, амністія оголошується спеціальним законом про амністію, котрий приймає ВР України.

Амністія — це:

повне звільнення від кримінальної відповідальності;

повне звільнення від призначеного судом покарання;

часткове звільнення від призначеного судом покарання.

Застосування кожного з цих заходів зумовлено певними критерія­ми, залежно від: характеру (тяжкості) вчиненого злочину; соціально-демографічних особливостей осіб, які вчинили злочини; стадії притяг­нення винного до кримінальної відповідальності (досудове розсліду­вання справи, розгляд її в суді, відбування покарання); частки відбуто­го покарання.

Отож, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчи­нені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що ще не були предме­том судового розгляду. Акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного та додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Види амністії: повна, часткова й умовна.

Так, згідно із Законом України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, повністю звільняються від відбування призначеного судом покарання (позбавлення волі й інших покарань, не пов'язаних з позба­вленням волі) особи, засуджені:

за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді по­збавлення волі на строк не більший за п'ять років;

за необережні злочини, за які законом передбачено покарання у ви­ді позбавлення волі на строк не більший від десяти років.

Однак цей вид амністії поширюється не на всіх засуджених за такі злочини, а лише на визначені у ст. 1 цього Закону вісім категорій осіб:

осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

жінок віком понад 55 років і чоловіків віком понад 60 років;

жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а та­кож батьків-інвалідів І групи, котрі потребують стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;

ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учас­ники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту»);

осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установле­ному порядку визнано хворими на туберкульоз (диспансерні катего­рії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СЛІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню пока­рання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є під­ставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державно­го департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18 січня 2000 року;

учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи — осіб, які підпада­ють під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогіч­них законів інших держав — республік колишнього СРСР.

Крім того, повне звільнення від відбування покарання у виді три­мання в дисциплінарному батальйоні було застосовано до військовос­лужбовців, засуджених до такого виду покарання вперше за злочини невеликої та середньої тяжкості.

Зазначені особи підлягали звільненню від покарання незалежно від того, яку частину призначеного судом покарання вони відбули на мо­мент набуття чинності цим законом.

Закон передбачав можливість звільнення від подальшого відбуван­ня покарання осіб, які вчинили й більш тяжкі злочини. Однак таке зві­льнення залежало від фактичного відбування ними певної частини (половини чи третини) призначеного судом покарання та тяжкості зло­чину (у будь-якому разі злочин не може бути особливо тяжким).

Часткове звільнення від призначеного судом покарання (скоро­чення на половину невідбутої частини покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк) поширюється на осіб, які не підпа­дають під повне звільнення від покарання та які були засуджені (ст. 4, 5):

а)         вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання
у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день
набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини при-
значеного строку основного покарання;

б)         за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день на-
брання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин при­значеного строку основного покарання;

в)         жінки за умисні злочини, за які законом передбачено покарання
менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років,
якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше
половини призначеного строку основного покарання;

г)         за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено
покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше два-
надцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони від-
були не менше половини призначеного строку основного покарання.

Повністю звільняються від кримінальної відповідальності осо­би, що підпадають під дію ст. 1 Закону (підлягають повному звільнен­ню від покарання), та справи яких на момент набрання чинності цим Законом перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами.

Закон (ст. 7) визначив коло осіб, до яких амністію застосовано бу­ти не може на підставах: призначеного покарання (довічного позбав­лення волі); тяжкості вчиненого злочину (існує перелік таких злочи­нів); попередньої неодноразової судимості за умисні злочини; поперед­нього застосовування до особи певних кримінально-правових пільг (умовного засудження, відстрочки вироку) чи застосування до неї про­тягом 1998—2008 рр. амністії та вчинення нею нового злочину. Тра­диційно закон передбачає положення, відповідно до якого амністію навіть за наявності підстав для цього не може бути застосовано до осіб, які злісно порушують режим у період відбування покарання.

Особи, які згідно із цим Законом звільняються від покарання, зві­льняються як від основного, так і від додаткових видів покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових видів покарання не звільняються.

Застосування амністії є винятковою прерогативою суду. Дія вказаного закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.