2. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину — ін­тереси правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності органів дізнання, досудового слідства і суду, а також установ, у яких тримають­ся особи, засуджені до позбавлення волі та арешту.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 393 КК) проявляється у вте­чі: а) з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання; 2) з-під варти особи, яка була засуджена до позбавлення волі чи арешту або перебуває у попередньому ув'язненні.

Втеча — це самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі чи арешту або перебуває під вартою як підо­зрюваний, обвинувачений чи підсудний, місця, де вона була, з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування у ньому. Цей злочин є триваючим. Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних під­став. Сама ж втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або осо­би, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця прове­дення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптва­хти чи ізолятора тимчасового тримання. Способи вчинення втечі різні: обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі».

Злочин є закінченим з моменту фактичного залишення місця по­збавлення волі або місця утримання під вартою (формальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі чи арешту або до якої застосовано запобіж­ний захід у вигляді взяття під варту).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 393 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) спосо­бом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб (наприклад, учи­нення вибуху, підпалу, затоплення, отруєння тощо); 4) у поєднанні із заволодінням зброєю (її крадіжка, грабіж та інше протиправне вилу­чення у законного володільця чи власника) чи з її використанням (її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого засто­сування); 5) із застосуванням насильства (здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у завданні побоїв, катуванні, за­подіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо) чи погрозою його застосування (залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства); 6) шляхом підкопу (риття у будь-який спосіб підземних ходів чи траншей, якими можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі); 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (виведення з ладу будь-яких складових сис­теми охорони виправної установи, доведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану).

Дії осіб, які втікають із місць позбавлення волі, арешту або з-під варти, поєднані з нападом на адміністрацію установ виконання пока­рань, належить кваліфікувати вже за сукупністю злочинів, передбаче­них ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК. Якщо ці дії поєднані з умисним вбивст­вом, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, їх необхідно додатково кваліфікувати ще й відповідно за статтями 115 або 121 КК (див. пунк­ти 8, 14 названої Постанови).

Застосування при втечі насильства до слідчого, прокурора, судді, працівника міліції або іншого правоохоронного органу повинно квалі­фікуватися за ч. 2 ст. 393 та за статтями 345, 348 КК (за наявності під­став — за статтями 115 та 121 КК). Якщо вказані наслідки при втечі настали у зв'язку із застосуванням насильства до інших засуджених, затриманих, арештованих або інших осіб, які опинилися на місці вчи­нення злочину, дії винної особи повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 393 КК та, відповідно, за статтями 115 і 121 КК.

Якщо втечу було поєднано із захопленням заручників, дії винних треба також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК (якщо заручником узято представника адмініст­рації) або статтями 349, 147 КК (див. п. 10 вказаної Постанови).