Білет № 76 1. Призначення покарання за сукупністю вироків. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного від­буття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (ст. 71 КК).

Згідно п. 26 постанови невідбутою частиною покарання за попере­днім вироком треба вважати:

покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуван­ням (статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медично­му закладі тощо;

частину покарання, від відбування якого особу звільнено умов­но-достроково (статті 81, 107 КК);

невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного су­дом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК);

частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК);

невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замі­нено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК);

невідбуту засудженим частину будь-якого основного пока­рання;

— додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попере­днім вироком;

—        покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Оскільки за сукупності вироків новий злочин вчиняється після за­судження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов су­купність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж суку­пність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до по­становлення вироку хоча б за один із них.

У разі складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановлено­го для цього виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У разі складання покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Під час складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визнача­ється поглинанням менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю ви­років. Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначе­ний у ст. 71, стосується не тільки основних, а й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане пока­рання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд під час їх складання повинен керуватися їх максимальною ме­жею, зазначеною в Загальній частині КК. У разі ж призначення різ­них додаткових покарань обидва ці покарання приєднуються до оста­точного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої час­тини покарання за попереднім вироком, крім випадків, коли воно ви­значається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі.

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, якій внаслідок акту амністії чи помилування невідбуту частину пока­рання було замінено більш м'яким покаранням, невідбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за но­вий злочин.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного від­буття покарання вчинив два чи більше злочинів, суд призначає пока­рання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 КК.