Білет № 75 1. Призначення покарання за сукупністю злочинів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

За сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим або повним чи частковим складанням призначених покарань (ст. 70 КК).

Застосовуючи принцип поглинання, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причо­му менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 КК покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки, а за ч. 3 ст. 296 КК — на строк чотири роки, то більш суворе — чотири роки позбавлення волі поглинає менш суво­ре — два роки позбавлення волі.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочи­нів визначається в межах, установлених санкцією статті Особливої ча­стини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Скла­дання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бу­ти більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: за часткового — до більш суворого покарання, при­значеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, при­значеного за інший злочин.

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяж­ким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочи­нів у межах максимального строку, встановленого для цього виду по­карання в Загальній частині КК. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за вбивство за ч. 1 ст. 115 КК до восьми років позбав­лення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК), — до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначи­ти повним складанням і призначити винному тринадцять років позбав­лення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановле­них у зазначених статтях закону за вбивство і крадіжку, оскільки вбивство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років — максимуму цього виду покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю зло­чинів визначається поглинанням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за зло­чини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

За правилами, передбаченими в частинах 1-3 ст. 70 КК, признача­ється покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде вста­новлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк по­карання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховуєть­ся покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Згідно п. 24 постанови суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передба­чене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально ка­ране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку. Ці положення треба враховувати і під час розгляду справи в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.