Білет № 74 1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за­коном. Рішення Конституційного Суду України у справі за кон­ституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідно­сті Конституції України (конституційності) положень статті 69

Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) № 15-рп від 2 листопада 2004 року. По­станова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише:

за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'як­шують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

особа вчинила будь-який злочин (Див. Закон України «Про вне­сення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р.). Таким змінам передувало Рішення КС від 2 листопада 2004 р. № 15-рп, згідно п. 4.1 якого: «можливість застосування до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості, інших норм, що передбачають правові підстави і порядок звільнення від кримінальної відповідально­сті та від покарання (статті 44, 45, 46, 47, 48, 74 Кодексу), не може бу­ти перепоною для індивідуалізації покарання, зокрема, шляхом при­значення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Проте цього способу індивідуалізації покарання для осіб, які вчинили злочи­ни невеликої тяжкості, статтею 69 Кодексу не передбачено, хоча в ній ідеться про особливі підстави, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину для осіб, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі і середньої тяжкості злочини. Тим самим норми зазначеної статті суперечать основоположному принципу правової держави — справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини неве­ликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини».

Тому Конституційний суд України вирішив:

Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконс­титуційним), положення частини першої статті 69 Кримінального ко­дексу України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Положення частини першої статті 69 Кримінального кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховній Раді України привести положення статті 69 Криміна­льного кодексу України у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України;

3)         з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого зло­чину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній — посла­тися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, вста­новленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбав­лення (для повнолітніх) чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати до­даткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією части­ни статті) Особливої частини КК як обов'язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може при­значити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити пока­рання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупні­стю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаче­ної санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

Згідно п. 8 постанови, суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і зві­льнити особу від кримінальної відповідальності або постановити об­винувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.