Білет № 6 1. Структура статей Кримінального кодексу України. Види диспозицій і санкцій.

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв'язані та вза-ємообумовлені і являють собою єдину систему кримінально-правових норм. Заборонювальні норми Особливої частини КК діляться на дис­позицію та санкцію.

Диспозиція — це та частина норми-заборони Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються йо­го ознаки.

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у КК розрізняють чотири види диспозицій: просту, описову, бланкетну і відсильну.

Простою вважається диспозиція, яка тільки називає суспільно не­безпечне діяння, не розкриваючи його змісту (ч. 1 ст. 369 КК).

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину (ч. 1 ст. 185 КК).

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлен­ня їх змісту до інших нормативних актів, що не є кримінальними зако­нами (законів, наказів, правил, статутів, положень тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ч. 1 ст. 286 КК.

Відсильною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону (ст. 365 відсилає до ст. 364, в якій дається визначення «службової особи»).

Санкція — це частина норми — заборони Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспози­ції. Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: відносно визначену та альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вишу межу (ч. 2 ст. 200 КК).

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне (ч. 1 ст. 185 КК).