Білет № 67 1. Правова характеристика виправних робіт. Відмінність від громадських робіт. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Виправні роботи є основним видом покарання, яке характеризу­ється тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом відсо­тка її заробітку.

Виправні роботи мають такі ознаки:

а)         втілює в собі докір держави;

б)         обмежує права засудженого на зміну місця роботи та побічно
можливості професійної кар'єри в деяких сферах (на державній служ-
бі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);

в)         породжує майнові наслідки, зменшуючи заробіток засудженого;

г)         час відбування покарання, як правило, не включається до загаль-
ного та безперервного стажу. Втім, при певних умовах час відбування
виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.

Виправні роботи як вид покарання, в цілому мають економічний характер і не пов'язані з розривом позитивних суспільних зв'язків за­судженого.

Згідно п. 12 постанови виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребу­ють ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Місцем робо­ти засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конститу­ційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір.

Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвес­ти до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Під час відбування покарання засудженому забороняється звільня­тись з роботи за власним бажанням без дозволу спеціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звільнення. Відмова у видачі дозво­лу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця ро­боти, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не мо­же відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості робо­ти або перекваліфікації.

Виправні роботи є строковим видом покарання. КК встановле­ний їх мінімальний строк призначення — 6 місяців. Максимальний строк виправних робіт — 2 роки.. Строк відбування виправних робіт, що обчислюється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відраху­вання. Якщо під час перебігу строку засуджений не працював по при­чинах, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбу­вання покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Та­ким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли він не працював з поважних причин але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по вагітності і пологам.

Розміри відрахувань в доход держави мають бути в межах від де­сяти до двадцяти відсотків. Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відрахування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпе­чення та соціального страхування, виплат одночасного характеру та не передбачених системою заробітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудже­ному.

Виправні роботи застосовуються як основний вид покарання у ви­падках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.

У той же час передбачаються випадки призначення виправних робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі: заміни штрафу при неможли­вості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК); заміни більш м'яким покаранням жінки, засудженої до обмежен­ня або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення ди­тиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); заміни покарання на більш м'яке на підставі закону про амністію або акта про помилу­вання (ст. 85 КК).

Звільнення від відбування виправних робіт можливе: при умо­вно-достроковому звільненні від відбування покарання (ст. 81 КК); за хворобою (ст. 84 КК); при звільненні від відбування покарання на під­ставі закону про амністію або акта про помилування.

Ч. 2 ст. 57 КК передбачає випадки, коли виправні роботи не за­стосовуються: до вагітних жінок та таких, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних; до осіб, що не досягли 16 років; до осіб пенсійного віку; до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самовряду­вання.

Якщо особа стала непрацездатною після постановлення вироку про застосування виправних робіт, суд може у порядку, передбаченому ст. 410 КПК, замінити виправні роботи штрафом із розрахунку: три вста­новлені законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт але на строк не більше двох років.

Ухилення засудженого від відбування виправних робіт передбачає кримінальну відповідальність зач. 2 ст. 389 КК.

Основні відмінності виправних робіт від громадських:

виправні роботи є більш суворим видом покарання ніж громад­ські роботи;

в місці відбування покарання (виправні — на місці роботи, а громадські — поза місце роботи);

в характері робіт (виправні — особа виконує свої трудові обов'язки, а громадські — виконує суспільно-корисну роботу (приби­рання вулиць);

в часі відбування (виправні — під час виконання обов'язків за місцем роботи, а громадські — у вільний від роботи чи навчання час);

в строках відбування (виправні — від 6 міс. до 2-х років, а гро­мадські — у кількості від 60 до 240 годин);

6) в майновому обмеженні (виправні — особа отримає заробітну плату, а розміри відрахувань в доход держави складають в межах від десяти до двадцяти відсотків, а громадські — особа безоплатно працює);