Білет № 66 1. Правова характеристика обмеження волі.

Обмеження волі це міра кримінального покарання, яка полягає в триманні за вироком суду засудженої особи у спеціалізованих криміна­льно-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням до праці.

Відповідно до ст. 52 КК обмеження волі може застосовуватися тільки як основна міра покарання.

Можливий строк обмеження волі — від одного до п'яти років.

У зв'язку з тим, що даний вид покарання пов'язаний з обов'язко­вим залученням засудженого до праці, до обмеження волі, згідно з ч. 3 ст. 61 КК не можуть бути засуджені: неповнолітні, вагітні жінки і жі­нки, які мають дітей віком до 14 років; особи, які досягли пенсійного віку; інваліди першої і другої груп, військовослужбовці.

У разі заміни покарання у вигляді обмеження волі позбавленням волі згідно зі ст. 72 КК до одного дня позбавлення волі прирівнюються два дні обмеження волі.

Згідно ст. 56 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, за­суджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх проживання до засудження.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на під­приємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засу­джених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переве­дення на іншу роботу. Засудженим незалежно від усіх відрахувань на­лежить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної су­ми заробітку (ст. 60 КВК).

Засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без об­межень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеро­лі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі по­бачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі ви­правного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засудже­них до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу за­хворювання чи лікування за наявності відповідного медичного виснов­ку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів — на період провадження слідства чи дізнання; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на доро­гу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потре­бують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані: виконувати за­конні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, ви­значеному адміністрацією виправного центру; постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за осо­бистим посвідченням, яке видається взамін паспорта; проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.

Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожит­ком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову (ст. 59 КВК).

Засудженим до обмеження волі забороняється: доставляти і збе­рігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають ви­лученню зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються.