Білет № 65 1. Позбавлення волі на певний строк. Постанова Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Позбавлення волі на певний строк — одне з найсуворіших видів покарань, що призначається за вчинення злочинів, які становлять під­вищену суспільну небезпеку, і полягає у примусовій ізоляції засудже­ного на визначений строк у спеціально призначених для цього кримі­нально-виконавчої установи закритого типу, і поєднаний з обмеженням прав (свободи пересування, вибору роботи та роду діяль­ності, спілкування з сім'єю, знайомими тощо) та з жорсткою регламен­тацією часу роботи та відпочинку. Відбування покарання в таких умо­вах характеризується виправно-трудовим впливом на осіб, які вчинили злочини, та проведенням з ними виховної роботи.

Згідно ст. 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид коло­нії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визна­чається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Позбавлення волі на певний строк є строковим видом покарання, чим відрізняється від довічного позбавлення волі. Цей вид покарання застосовується як основний, і лише у випадках, передбачених статтями Особливої частини чинного КК. Застосовується це покарання до будь-якої особи як самостійно, так і разом з додатковими. Позбавлення волі на певний строк з огляду на суворість покарання застосовується лише тоді, коли досягнення цілей покарання, зокрема виправлення засудже­ного, шляхом застосування інших видів покарання неможливе. Якщо санкція статті, за якою засуджується винний, передбачає позбавлення волі на певний строк альтернативно з іншими, більш м'якими видами покарань, суд у вироку має мотивувати, чому саме призначається або не призначається вказаний вид покарання.

У ст. 63 КК встановлюються єдині для всіх злочинів межі визна­чення строку позбавлення волі: від одного до п'ятнадцяти років, за ви­нятком випадків, передбачених Загальною частиною КК України. От­же, законодавцем встановлено більш жорсткі строки позбавлення волі, а нижню межу визначено в один рік, крім випадку, коли таке покаран­ня призначається особам, які не досягли до вчинення злочину вісімна­дцятирічного віку — нижня межа визначена в шести місяців (ч. 1 ст. 102 КК України).

Конкретні межі строків позбавлення волі вказано в санкціях статей Особливої частини КК. Нижня межа строку позбавлення волі в ряді статей чинного Кодексу може бути не вказана. Якщо нижня межа по­збавлення волі не вказана, мінімальним строком позбавлення волі є передбачений у ст. 63 КК один рік.

Особі, яка до вчинення злочину не досягла вісімнадцятирічного ві­ку, покарання у виді позбавлення волі може бути призначене на строк не більше 10 років, а у випадку вчинення нею особливо тяжкого зло­чину, поєднаного з умисним позбавленням людини життя, — 15 років (ст. 102 КК) (п. 27 постанови).

До неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжко­сті, покарання у виді позбавлення волі не застосовується.

Остаточне покарання у виді позбавлення волі, призначене за суку­пністю злочинів або вироків особі, яка вчинила злочини у віці до 18 років, не може перевищувати 15 років.

КК не передбачає заміни інших покарань (штрафу, виправних робіт тощо) на позбавлення волі. Утім, допускається можливість заміни по­збавлення волі строком не більше двох років, враховуючи обставини справи та особу засудженого, на службове обмеження для військовос­лужбовців (ст. 58 КК) і тримання в дисциплінарному батальйоні війсь­ковослужбовців (ст. 62 КК) на той же строк.

Закон про кримінальну відповідальність, на відміну від попередньо­го, не передбачає видів режиму відбування покарання у вигляді позбав­лення волі та необхідності визначення їх судом. Ці обов'язки покладено на відповідні служби виконання судових рішень на підставі та в поряд­ку, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України.