Білет № 54 1. Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин.

У ч. 1 ст. 40 КК враховано ситуацію, коли під безпосереднім впли­вом фізичного примусу особа фактично діє не з власної волі, а корить­ся волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, що охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність ряду умов:

а)         діяння, які заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізично-
го примусу. Фізичний примус — це фізичний вплив на організм осо-
би, який здійснюється без її згоди і в результаті якого їй завдаються
больові відчуття або створюється загроза для її здоров'я або життя з
метою примусити особу до вчинення певних злочинних діянь. Призна-
чення фізичного примусу полягає у пригніченні волі особи та підко-
ренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню
бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити
больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями,
впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням
можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;

б)         вплив фізичного примусу повинен бути безпосереднім. Це
означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, яка під їх впли-
вом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою з метою при-
пинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплю-
ються ч. 1 ст. 40 КК і за наявності відповідних умов повинні
розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК); по-друге, заподіяння
шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і
вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу
або зразу ж після його припинення;

в)         рівень фізичного примусу на особу повинен бути настільки
сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками
і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають.

Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, що їх може переносити людина, — явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до поло­жень ст. 39 КК.

Під психічним примусом слід розуміти вплив на волю особи різ­ними способами (мімікою, словами, діями) з метою примусити її скої­ти суспільно небезпечне діяння. За психічного примусу особа завжди зберігає свободу вибору, тому кримінальна відповідальність у таких випадках не виключається. Вона визначається з застосуванням поло­жень закону про крайню необхідність.

У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності фізич­ний та психічний примус завжди визнається судом обставиною, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).