Білет № 53 1. Поняття крайньої необхідності та умови її правомірності. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.

Крайня необхідність визначається як стан, за якого особа право­мірно заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, з метою усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує особі чи охоронюва-ним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам, чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено пере­вищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК).

Крайня необхідність — це суб'єктивне право кожної людини. Од­нак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність — юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.

Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які прийнято ділити на дві групи: а) умови, що характеризують небез­пеку; б) умови, що характеризують дії з її усунення.

До першої групи умов відносять: 1) реальність — небезпека існує в дійсності, а не в уяві особи, яка її усуває; 2) наявність — загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула і вимагає дій для її усунення; 3) неминучість — усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.

До другої групи умов відносять такі: 1) захищаються тільки пра-воохоронювані інтереси особи, суспільства, держави; 2) шкода зазви­чай спричиняється третім особам (у випадках, коли суспільна небезпе­ка виходить від суспільно небезпечних діянь людини); 3) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК)

Крайню необхідність треба відрізняти від необхідної оборони.

За необхідної оборони джерело небезпеки — суспільно небезпечне по­сягання людини. За крайньої необхідності джерело небезпеки може бути найрізноманітнішим. Необхідна оборона виражається в активних діях, а крайня необхідність може бути виражена і в бездіяльності. За необхідної оборони шкода завдається посягаючому, а за крайньої не­обхідності — інтересам установ, організацій та осіб, здебільшого не­причетних до виникнення небезпеки і які викликають своєю діяльніс­тю. За необхідної оборони не вимагається таких обов'язкових для крайньої необхідності умов, як неможливість усунення небезпеки ін­шим способом, окрім заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернена. Якщо з'ясовується, що загрожуючої небезпеки можна було уникнути, наприклад, сховатися, втекти, то крайньої необхідності не буде. За не­обхідної оборони така умова не ставиться. Під кутом зору необхідної оборони заподіяна шкода може перевищувати ту, яка загрожувала, а за крайньої необхідності це неможливо. Згідно зі ст. 1171 ЦК, шкоду, за­подіяну в стані крайньої необхідності, повинна відшкодувати особа, що її заподіяла, а за необхідної оборони такої умови немає (ст. 1169 ЦК).