Білет № 52 1. Поняття та умови правомірності дій по затриманню особи, що вчинила злочин. Перевищення заходів, що необхідні для затриман­ня злочинця, умови кримінальної відповідальності в цих випадках. Статті 12-151 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону».

Затримання особи, що вчинила злочин, — це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на за­тримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним ор­ганам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК).

Правомірність дій із затримання злочинця визначається ознаками, які можна поділити на дві групи: а) ознаки, стосовні до підстав затри­мання; б) ознаки, стосовні до дій тих осіб, які затримують.

Перша група ознак визначає, що насильницькі дії із затримання можна скоювати тільки: 1) стосовно до особи, яка вчинила злочин; 2) з метою запобігання можливості вчинення нових злочинів; 3) з метою доставлення такої особи органам влади.

Друга група ознак визначає, що дії особи, яка затримує, склада­ються: 1) з необхідності застосування насильницьких дій, які вимуше­но спричинять шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосу­ванням такого способу, без якого затримання неможливе; 2) у спричиненні такої шкоди злочинцеві, яка відповідає характеру і ступе­ню тяжкості скоєного ним діяння, його особі, обстановці затримання; 3) в недопущенні перевищення меж, достатніх для затримання; шкода, завдана злочинцеві під час затримання, не повинна явно перевищувати наслідків злочину.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шко­ди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці за­тримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, передба­чених у статтях 118 та 124 КК.

Працівники правоохоронних органів не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну під час виконання службових обов'язків із затримання правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочи­нця (п. 6 постанови).

Для працівників органів внутрішніх справ законом та відомчими ак­тами передбачено певні обмеження в застосуванні вогнепальної зброї. їх використання допускається лише як надзвичайно винятковий захід. Згі­дно зі ст. 15 Закону України «Про міліцію» працівник міліції може за­стосовувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; для затримання осо­би, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю та здоров'ю працівника міліції.