Білет № 50 1. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Кон­ституційні положення щодо захисту життя та здоров'я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхід­ну оборону».

Положення ст. 27 Конституції України передбачають право кожної людини захищати своє життя і здоров'я, життя й здоров'я інших лю­дей від протиправних посягань.

Необхідною обороною визнається правомірний захист особи, сус­пільства та держави від суспільно небезпечних посягань, шляхом за­вдання необхідної та достатньої в цій обстановці шкоди тому, хто по­сягає, для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).

Правомірність необхідної оборони визначається умовами, які при­йнято ділити на дві групи: а) стосовні до посягання; б) стосовні до за­хисту.

Посягання повинно бути: по-перше, суспільно небезпечним, тоб­то діянням, передбаченим як злочин у в КК; по-друге, посягання має бути наявним, тобто таким, коли існує безпосередня загроза нападу (абз. 2. п. 2 постанови), або напад уже почався, або закінчився, та для особи, що захищається, це незрозуміло; по-третє, посягання має бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того, хто захищається. Якщо ж посягання існує тільки в уяві особи, що захищається, питання про відповідальність за завдані ушко­дження особі, яка помилково прийнята за нападаючого, вирішується за правилами уявної оборони.

Уявною обороною визнається заподіяння шкоди за таких обста­вин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК).

Захист повинен бути: по-перше, спрямованим на оборону право­мірних інтересів особи, суспільства, держави, і законодавство дає до­сить широкі для цього можливості; по-друге, шкода від захисних дій повинна спричинятися тільки особі, яка здійснює посягання; по-третє, захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, дії особи, що захищається повинні відповідати характерові та ступеню суспіль­ної небезпеки.

Перевищенням меж необхідної оборони визначається умисне за­подіяння особі, що посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає не­безпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Переви­щення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповіда­льність лише у двох випадках; у разі умисного вбивства (ст. 118 КК) та умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК).

Правомірним слід вважати застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно то­му, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення (абз. 2 п. 3 постанови). Також, згідно ч. 4 ст. 36 КК, особа не підлягає криміналь­ній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викли­кане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відпо­відність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.