2. Хуліганство (ст. 296 КК). Відмінність від групового пору­шення громадського порядку (ст. 293 КК) та від масових завору­шень (ст. 294 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про ху­ліганство».

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадський порядок. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину — здоров'я особи, авторитет органів державної влади та об'єднань гро­мадян, власність, громадська безпека тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 296 КК) характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Грубе порушення громадського порядку — це заподіяння йому істо­тної шкоди, що створює значні труднощі впорядкованому функціону­ванню суспільних відносин (наприклад, порушення спокою людей у нічний час, особливо непристойні рухи тіла перед обуреною цим пуб­лікою, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку чи побуту людей та ін.). Особлива зухвалість — це грубе порушення гро­мадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушко­джень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зри­вом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Винятко­вий цинізм — це хуліганські дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін. При цьому публічність і громадське місце не є обов'язковими ознака­ми хуліганства.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як ху­ліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громад­ського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супрово­джувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за да­ний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 р. «Про судову практику у справах про хуліганство».

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, передбачених у дис­позиції ст. 296 КК (формальний склад).

Суб'єкт злочину — фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і мотивом явної неповаги до суспільства.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 296 КК) є вчинення його групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим грома­дянам, які припиняли хуліганські дії (ч. 3 ст. 296 КК); 3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесен­ня тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК).

Опір проявляється в активній протидії представникові влади, пред­ставникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хулі­ганські дії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості ви­конати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку. Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 і 3 ст. 342 КК (якщо ж опір було вчинено після при­пинення хуліганських дій — як протидію затриманню, він не може бу­ти кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має настава­ти за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК).

Під застосуванням зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для завдання тілесних ушкоджень, слід розуміти таке умисне використання їх уражаючих властивостей, за якого потерпіло­му завдаються тілесні ушкодження чи виникає реальна загроза їх запо­діяння. Вогнепальною зброєю є будь-які пристрої заводського чи кус­тарного виробництва, призначені для ураження живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться в рух за раху­нок енергії порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей, — усі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спорти­вні малокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя (пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в тому числі обрізи з гладкоствольної мисливської зброї. Холодною зброєю є предмети, які відповідають стандартним зра­зкам або історично виробленим її типам, а також інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний чи ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кас­тет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допо­могою м'язової сили людини або механічного пристрою.

Іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, необхідно визнавати ті, що були пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хулігансь­ких дій, а заздалегідь заготовленими — предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були при­готовлені винним для зазначеної мети. Використання при вчиненні ху­ліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи анало­гічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертель­ної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пісто­летів, ракетниць, вибухових пакетів, імітащйно-ггіротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумі­шей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазна­чених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров'я гро­мадян (застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для нанесення тіле­сних ушкоджень, не дає підстав для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК).

Слід відрізняти групове хуліганство, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 396 КК, від інших злочинів, зокрема від групо­вого порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масових заво­рушень (ст. 294 КК). Основна відмінність цих злочинів полягає в мо­тиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натов­пу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хулігансь­ких спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський поря­док. Хуліганство — це формальний склад злочину, а групове пору­шення громадського порядку і масові заворушення — це матеріально-формальні склади злочинів. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб при вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише квалі­фікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку — двох і більше осіб.

При кваліфікації хуліганства слід звернути на випадки вандалізму. Вандалізм — це безглузде жорстоке руйнування (знищення) історич­них пам'ятників та культурних цінностей (цей термін походить від на­зви войовничих стародавніх германських племен, що зруйнували Рим та знищили його культурні цінності). Безглуздою поведінкою в юри­дичній літературі вважають «явно недостатню з позиції пануючої в су­спільстві правової свідомості мотивацію вчиненого, тобто невідповід­ність між мотивом (те, заради чого знищуються чи пошкоджуються цінності) та метою дії — бажаними для вандала результатами».

КК України не оперує терміном «вандалізм», через це дії, що поля­гають у вандалізмі, можуть бути кваліфіковані за ст. 179 КК «Незакон­не утримування, осквернення або знищення релігійних святинь», ст. 194 КК «Умисне знищення або пошкодження майна», ст. 296 КК «Хуліганство», ст. 297 КК «Наруга над могилою, іншим місцем похо­вання або над тілом померлого», ст. 298 КК «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руй­нування або пошкодження об'єктів культурної спадщини» та ін. При цьому кваліфікація залежить від об'єктивних та суб'єктивних ознак вчинених дій.