Білет № 48 1. Поняття, ознаки та види рецидиву злочинів. Правові наслід­ки рецидиву злочинів.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочи­ну особою, яка має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК).

Основні ознаки рецидиву злочинів:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два чи більше само­стійних і тільки умисних злочинів; 2) за рецидиву кожен із вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види); 3) зло­чини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (рецидив, віддалений у часі); 4) судимість особи за попередній злочин. Факт судимості ство­рюється обвинувальним вироком суду, що вступив у законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покаран­ня, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поді­ляється на такі два види: загальний і спеціальний рецидиви.

Загальний рецидив — це такий рецидив, до якого входять різно­рідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протя­гом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи су­димість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, до якого входять тотожні або од­норідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені за однієї й тієї ж форми вини.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два ви­ди: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і ін.

Складний рецидив — це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості.

За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засу­джена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за якого знову засуджується до позбавлення волі.

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, за якого особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.

Практичне значення рецидиву злочинів полягає в тому, що він враховується у кваліфікації злочинів, звільненні від кримінальної від­повідальності і призначенні покарання.

Це насамперед стосується спеціального рецидиву. У багатьох стат­тях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як квалі­фікуюча ознака. Тож, якщо ця ознака встановлена в справі, вона має ві­добразитися у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, що вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 КК визнається обста­виною, що обтяжує покарання.

Згідно зі статтями 45-48, частиною першою статті 97 КК однією з умов передбачених ними різновидів звільнення від кримінальної від­повідальності є вчинення особою злочину відповідного ступеня тяж­кості вперше. Тому особу, в діях якої вбачається рецидив злочинів або яка має непогашену чи незняту судимість за попередній, у тому числі і необережний злочин, звільняти від кримінальної відповідальності на підставі цих статей не можна (п. 18 постанови ПВС України від 4 чер­вня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки»).