2. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК). Відмінність від злочинів проти власності, що вчиняються з корис­ливих мотивів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адмініс­тративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонюваль-ними нормами, а четверта — заохочувальною) та примітки. Родовим об'єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту. Безпо­середній об'єкт злочину — контрольоване використання транспорт­них засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК. Додатковим необ­хідним або факультативним безпосереднім об'єктом злочину, залежно від конкретного способу вчинення цього злочину, можуть ви­ступати життя і здоров'я особи, власність, інші блага. Предметом зло­чину, згідно з приміткою до ст. 286 КК, є транспортні засоби.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 289 КК) полягає в незакон­ному заволодінні транспортним засобом.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 289 КК під незаконним заволо-дінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспорт­ного засобу у власника чи користувача всупереч їхній волі. Заволодін­ня може здійснюватися таємно або відкрито, через обман чи зловжи­вання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу тощо.

Цей злочин відмежовується від злочинів проти власності, що

вчиняються з корисливих мотивів, насамперед, родовим об'єктом по­сягання, предметом злочину, специфікою об'єктивної та суб'єктивної сторін, зокрема особливостями мотивації злочину.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки до­рожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з поста­новою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Злочин є закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав ру­хатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодін-ня відбувається під час руху такого засобу, — з моменту встановлення контролю над ним (абз. 2 п. 15 названої Постанови). Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксиру­вати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розгляда­ти як замах на вчинення злочину (не є незаконним заволодіння транс­портним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка не має права на ко­ристування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незакон­не заволодіння, і на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 289 КК) чи 14-річного віку (ч. 2 і 3 ст. 289 КК). Суб'єктами цього злочину не можуть бути: а) особи, які є співвласниками або за­конними користувачами транспортного засобу; б) працівники підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транс­портному засобі; в) службові особи, наділені повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою — для викрадення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 289 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у поєд­нанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я по­терпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) із проник­ненням у приміщення чи інше сховище; 5) із завдання значної матері­альної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 289 КК) є вчинення його: 1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильс­тва; 2) організованою групою; 3) із завданням великої матеріальної шкоди.

Частина 4 ст. 289 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого на­сильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала за­вдані збитки.

Дії винного щодо заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, треба кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому наявні корисливі мотиви щодо заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а за їх відсутності — за іншими ознаками ст. 115 КК. Вбивство з метою полегшення заволодіння транспортним засобом для пересування необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 289 КК.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 289 КК, під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, що раніше вчинила незаконне за­володіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 КК.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 289 КК п. 3 примітки до ст. 289 КК, ма­теріальна шкода визнається значною у разі заподіння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а великою — у разі заподіння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 3 примітки до ст. 289 КК).

Відмінність злочину, передбаченого ст. 289 КК, від злочинів проти власності, що вчиняються з корисливих мотивів, полягає пе­редусім у: 1) об'єкті посягання, оскільки у злочині, передбаченому ст. 289 КК, ним є безпека руху або експлуатації транспорту, а злочинів проти власності — суспільні відносини власності; 2) предметі пося­гання, оскільки у злочині, передбаченому ст. 289 КК, ним є транспорт­ний засіб у цілому, а злочинах проти власності, що вчиняються з кори­сливих мотивів, — чуже майно (зокрема, гроші, цінності, одяг, запасні частини від транспортного засобу, магнітоли, тощо); 3) сумі, з якої може бути порушена кримінальна справа, оскільки для злочину, пе­редбаченому ст. 289 КК, вона не встановлена, а, зокрема, для крадіж­ки, шахрайства, привласнення чи розтрати вона має становити більше, ніж 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 4) способом вчинення посягань, оскільки злочин, передбачений ст. 289 КК, може бути вчинений, зокрема, таємно або відкрито, через обман чи зловжи­вання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу, тоді як для кожного із злочинів проти власності, що вчиняється з корисливих мотивів, характерний свій специфічний спосіб — таємний, відкритий, через напад, через обман чи зловживання довірою тощо; 5) метою вчи­нення посягання, оскільки для злочину, передбаченого ст. 289 КК, ме­та може бути будь-якою, а для корисливих злочинів проти власності вона є корисливою; 6) різних кваліфікуючих та особливо кваліфікую­чих обставинах; 7) наявності заохочувальної норми у ст. 289 КК, тоді як для злочинів проти власності, що вчиняється з корисливих мотивів, законодавець не передбачає спеціальних норм звільнення від криміна­льної відповідальності.