Білет № 44 1. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна від­повідальність за причетність до злочину.

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завер­шення) злочину) приховування злочину.

Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого зло­чинним шляхом.

3)         Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом.

Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

Неповідомлення про злочин — це заздалегідь не обіцяне непові­домлення про достовірно відомий особливо тяжкий злочин, що готу­ється, вчинюється або вчинено, тягне за собою кримінальну відповіда­льність лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом.

Ці види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

1)         Приховування злочину — це активна діяльність особи по при-
ховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів
або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки
про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не
обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок,
коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов
до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив дати
йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і вчинив. Пе-
ред нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів
злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396 КК. Ця
стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне прихову-
вання лише тяжких або особливо тяжких злочинів. Приховування зло-
чинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності
не підлягає. Причому в силу ч. 2 ст. 396 КК не підлягають криміналь-
ній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких зло-
чинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі,
коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК ними
вважаються батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід,
баба, внуки.

В теорії кримінального права заздалегідь не обіцяне сприяння уча­сникам злочинних організацій чи укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК), іноді, виділяється як самостійний вид причетності до зло­чину.

Так М. Мельник вважає, що це є особливим видом причетності, бо воно можливе щодо окремих злочинів, пов'язаних із створенням та функціонуванням злочинних організацій.

2)         Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, —
це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій опла-
тній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні та-
кого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі
дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27 КК,
пособництво. Придбання і збут, що не були заздалегідь обіцяні до за-
кінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний
злочин за ст. 198 КК — як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27 КК).
Даний злочин передбачає знання суб'єктом того, що придбане ним
майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного
злочину, крадіжки, розбою тощо.

3)         Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом.

До даного виду причетності слід віднести злочини передбачені ст. ст. 209 та 306 КК.

а) легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК);

б) використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК). Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27, пособ-ництво.

4)         Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і
могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешко-
джає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про
злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зро-
бити, а тому злочин вчиняється.

У Загальній частині КК прямо не встановлено відповідальність за потурання. Питання про відповідальність за потурання вирішується таким чином:

якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, то­му що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27);

заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зловживан­ня службовим становищем — ст. 364, службова недбалість — ст. 367). Можлива і відповідальність за згаданою вище ст. 256, а також за ст. 426 КК.

Таким чином, з закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку приховуванню, придбанню або збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, і потуранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздалегідь обі­цяні — це пособництво злочину, якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК.

5)         Неповідомлення про злочин — це заздалегідь не обіцяне непо-
відомлення про достовірно відомий особливо тяжкий злочин, що готу-
ється, вчинюється або вчинено.

Чинний КК окремо не передбачає спеціальної норми про відпові­дальність за недонесення (як це було передбачено в КК 1960 р.). На думку М. Мельника відповідальність за недонесення передбачена статтями 384, 385 КК, якщо ж заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, які сприяють злочинній діяльності учасни­ків злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст. 256 КК.