2. Доведення до банкрутства (ст. 219 КК).

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну но­рму. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Без­посередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: 1) діяння — дій, що призводять до стійкої фінан­сової неспроможності суб'єкта господарської діяльності (наприклад, укладення завідомо невигідних угод, перебирання чужих боргів, умис­не невиконання обов'язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб'єкта господарювання тощо); 2) суспільно небезпечних наслідків — завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредито­рові; 3) причинового зв'язку між діянням і наслідками.

Цей злочин пов'язаний з існуванням у праві України інституту ба­нкрутства. Банкрутство — це визнана господарським судом неспро­можність боржника відновити свою платоспроможність та задоволь­нити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу в господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фа­ктом пов'язані певні суспільно небезпечні дії, можлива кримінальна відповідальність.

Стійка фінансова неспроможність суб'єкта господарської діяль­ності — це такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт нездат­ний відновити свою платоспроможність протягом визначеного зако­ном періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов'язань у певному розмірі. Кредитор — це юридичні або фізичні особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати по­слуги тощо, зокрема і найманих працівників боржника. Під великою матеріальною шкодою державі чи кредиторові слід розуміти заподіян­ня матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неопо­датковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК).

Злочин є закінченим з моменту завдання великої матеріальної шко­ди державі чи кредиторові (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (громадянин — засновник (учасник) або службова особа суб'єкта господарської діяльності — юридичної особи).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінте­ресованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші ін­тереси третіх осіб).

Якщо доведення до банкрутства супроводжується викраденням майна чи службовими зловживаннями, дії винної особи повинні бути кваліфіковані за сукупністю злочинів (ст. 191 КК — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, ст. 364 КК — зловживання владою або службовим стано­вищем, ст. 366 КК — службове підроблення).