Білет № 34 1. Вина як головна ознака суб'єктивної сторони злочину. Фор­ми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності.

Вина — це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею сус­пільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або не­обережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права — можливість від­повідальності лише за наявності вини. «Особа вважається невинува­тою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Чітке законодавче форму­лювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законнос­ті в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об'єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину.

Форми вини: умисна, необережна і змішана.

Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.

Зміст вини — це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини — негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і не­безпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпеч­ний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні на­слідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа пе­редбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків сво­го діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передба­чала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діян­ня, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Змішана (подвійна) форма вини — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його про­міжні суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.