12.1. Соціально-економічні процеси в країнах Центральної та Східної Європи

Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), до яких належать Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Чеська Республіка, Югославська федерація, що складається із Сербії і Чорногорії, перебувають у стані переходу від центрально-керованого господарства до ринкової економіки. Постсоціалістична трансформація є багатофакторним процесом, який передбачає зміну функцій основних суб'єктів економічної системи, розвиток ринкових механізмів і перетворення відносин власності.

У більшості країн Центральної та Східної Європи перетворення в економіці почалися з 1991 р., тобто практично тоді ж, що й в Україні. Були прийняті закони про приватизацію державної власності, про свободу підприємницької діяльності, нової податкової і банківської системи, були внесені докорінні зміни в принципи ціноутворення, зовнішньоекономічної діяльності.

Реформування економіки в країнах ЦСЄ спочатку базувалося в основному на реалізації концепції «шокової терапії», яка передбачає швидке забезпечення фінансової стабілізації і лібералізацію цін, створення різноманіття форм власності, розширення прав економічних суб'єктів, відкриття внутрішнього ринку. Од-


нак практика показала, що перехід до ринкових відносин вимагає більш тривалої і поступової трансформації всього комплексу макро- і мікроекономічних перетворень. Тому згодом названі країни перейшли до довгострокової стратегії економічних перетворень, що передбачає структурну перебудову, розвиток фінансових ринків, вирішення проблеми зайнятості та соціального захисту прав людини.

Питома вага розглянутих країн у світовому ВВП у середині 1990-х рр. становила 2-2,5 %. У світовому експорті регіон займає 3,4 %, у світовому імпорті — 4,5 %. Виробництво електроенергії в цих країнах становить 3,9 %; видобуток кам'яного вугілля — 9,1 % світового рівня.

Одним з найважливіших показників успіхів економічних перетворень є економічне зростання.


З табл. 12.1 видно, що Чехія, Угорщина та країни Балтії вийшли на позитивні темпи приросту з 1994 р., а Польща — з 1992 р. Незважаючи на вимоги МВФ до країн Східної Європи про жорсткий контроль за дефіцитом і видатками бюджету, в даних країнах здійснювалася грамотна макроекономічна політика.

Наприклад, розглянемо Польщу. Найбільший спад у 1990 р. — 11,6 % реального ВВП. У 1991 р. приймається бюджет, що разом з іншими складовими бюджету розширеного уряду мав фактичний дефіцит — 6,5 %, у 1992 р. — 6,6 % ВВП. Витрати виросли порівняно з 1990 р. з 39,8 % до 48 % ВВП у 1991 р. і 50,7 % ВВП у 1992 р. У 1993—1995 рр. дефіцит знизився до 2,6 % — 2,9 %. Доходи відповідно збільшилися з 1992 р. по 1995 р. до 44—47 % ВВП одночасно зі збільшенням темпів зростання ВВП.

У Чехії найбільший спад спостерігався в 1991—1992 рр. (-14,2 % і -6,4 % ВВП — табл. 12.1). Роком пізніше, у 1992 р., у Чехії був найбільший дефіцит розширеного уряду — 3,4 % ВвП за всі 90-і рр. і відповідно високі витрати — 52,8 % ВВП відносно доходів, які природно знизилися 49,3—49,5 % ВВП (у 1992— 1993 рр.). У 1993 р. спад у Чехії був припинений, а з 1994 р. спостерігаються позитивні темпи приросту ВВП.

Польща і Чехія найбільш чітко демонструють відому закономірність та стратегію для європейських країн: збільшення дефіциту бюджету розширеного уряду, а в Польщі — і видатків розширеного уряду відносно ВВП при природному зниженні доходів розширеного уряду в % до ВВП під час спаду (їхнього збільшення — під час підйому). Цікаві також показники Німеччини після возз'єднання в 1990 р. Державні витрати зросли в першій половині 90-х рр. до 48—

49 % ВВП у порівнянні з 45—46 % ВВП до 1990 р.

Слід підкреслити, що на динаміку показників позабюджетних фондів у цих країнах впливає не тільки хід економічного розвитку, рішень уряду та парламенту, а й суспільний рух (партії, сильний профспілковий рух і т. д.).

За темпами економічного зростання лідером у 1997 р. була Польща — 5,5 % ВВП. За нею ідуть Словаччина — 4,5 %; Чехія — 4; Угорщина — 2 %.

Одним з факторів високого приросту ВВП є внутрішній інвестиційний та споживчий попит. Саме завдяки приросту інвестицій на (21,6 %) і споживчого попиту на (7,2 %) Польща домоглася особливо вражаючих успіхів. При цьому зростання споживчого попиту було пов'язане з підвищенням середнього рівня реальної заробітної плати на 6,1 %. Інвестиції є основним чинником зростання в Польщі. Вони зростали у фіксованих цінах у 1992 р. — на 0,4 %; у 1993 р. — на 2,3; у 1994 р. — на 7,1; у 1995 р. — на 10,0; у 1996 р. — на 12 %.

Фактором, що стимулювало економічне зростання Чехії, виявилося збільшення інвестицій в основний капітал приватного сектору. Збільшення роздрібного обороту відбувалося завдяки зростанню реальних доходів населення за рахунок надання послуг іноземним туристам, а також доходів від торгівлі.

В Угорщині основними факторами економічного зростання були збільшення експорту та наявність значного припливу іноземних інвестицій. За цим показником країна займає перше місце серед країн ЦСЄ. Обсяг іноземних інвестицій в Угорщині в 1997 р. становив 18 млрд дол.

За останні роки в структурі капіталовкладень країн ЦСЄ відбувався процес зниження питомої ваги централізованих інвестицій при одночасному підвищенні частки інвестицій державних та кооперативних підприємств.

Значні зміни відбуваються й в умовах фінансування інвестицій. Ці зміни торкнулися насамперед галузі кредитування і здійснювалися в рамках реформи банківської системи (жорсткість умов одержання кредитів, скасування пріоритетних (пільгових) кредитів, включаючи інвестиційні). Ринок цінних паперів поступово почав здобувати усе важливішу роль у фінансуванні інвестиційної діяльності підприємств.

Необхідною умовою економічного зростання є трудові ресурси. Аналіз приросту населення в країнах ЦСЄ показує, що рівень народжуваності недостатній навіть для простого відтворення. Єдиною країною, де традиційно зростає народжуваність, є Албанія. У результаті зниження рівня народжуваності в більшості країн ЦСЄ в останнє десятиріччя темпи зростання працездатного населення скоротилися. Унаслідок цього відбулося зменшення припливу в народне господарство працездатної молоді і збільшення частки осіб пенсійного віку (17 % загальної чисельності населення).

У деяких країнах (Польща, Угорщина) склалася так звана система подвійної або повторної зайнятості населення, яка передбачає розвиток кооперативного сектору та індивідуальної трудової діяльності, а також сумісництво. Така система сприяє вирішенню проблеми залучення в народне господарство додаткової робочої сили.

На початку 1990-х рр. 50-70 % населення мало додаткові джерела доходу від неформальної зайнятості. Наприклад, у Болгарії та Румунії істотну стабілізаційну роль зіграло особисте підсобне сільське господарство, у Чехії — щорічні державні програми, спрямовані на підтримку дрібних та середніх підприємців.

Проте у країнах ЦСЄ дуже гостро стоїть проблема безробіття, обумовлена насамперед скороченням зайнятості на державних підприємствах. З метою зменшення безробіття проводяться спроби припинення чи уповільнення банкрутств підприємств, що спричиняють масове вивільнення робочої сили. Для цього приймаються спеціальні програми, пов'язані зі здійсненням допомоги підприємствам-банкрутам з боку держави шляхом звільнення від повернення кредитів, узятих на розвиток виробництва, скуповування боргів підприємства державою, відстрочки погашення різного роду позичок та ін.

У 1995 р. кількість безробітних у розглянутих країнах становила понад 6 млн чоловік. По країнах це виглядає так, у Польщі рівень безробіття становить понад 2,8 млн чоловік (понад 15 % економічно активного населення), у Болгарії — 16,5 %; Словаччини — 13,7; Угорщини — 12,6; Румунії — 9,3;

Чехії — 2,9 %.

У країнах ЦСЄ був узятий курс на цінову лібералізацію, яка полягала у постійному розширенні груп товарів і послуг, відносно яких функціонував режим вільних цін. Відбувалося поступове зважене скасування валютних обмежень. Як показує практика, країни, у яких був застосований режим централізованого валютного курсу (наприклад, у Чехії використовувалася його тверда фіксація, в Угорщині та Польщі застосовувалася «повзуча прив'язка»), змогли уникнути наростання інфляції і зуміли забезпечити велику стійкість та стабільність економіки.

Якщо спробувати визначити характер політики, що проводиться в країнах з найбільш успішним ходом реформ (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина), можна назвати її розумним прагматизмом, супроводжуваним відходом від надмірної заідеологізованості прийнятих рішень. Це стосується таких питань, як приватизація державної власності, регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, методи збереження на прийнятному рівні соціальних гарантій.