11.7. Короткострокові економічні результати введення євро і розширення ЕС

З погляду федералістських уявлень про розвиток ЄС, можна констатувати, що загальна економічна модель Союзу вже склалася і функціонує на практиці. Однак склалася вона, звичайно, далеко не в остаточному вигляді і з цієї точки зору продовжує активно формуватися в ході конкретних кроків з будівництва Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС).

Перехід до третього етапу створення ЄЕВС, головним змістом якого стало введення з 1 січня 1999 р. спільної валютної одиниці (євро) — створило другу за розміром економіку після США та найбільшу в світі єдину валютну зону. «Єврозона» охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного та Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція (з січня 2001 р.). З 1 липня 2002 р. євро було введено в готівковій обіг. За межами зони «євро» з тих чи інших причин опинилися Велика Британія, Швеція, Данія.

Утворена «Єврозона» має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 % світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві — біля 20 % ВВП. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили та перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Введення єдиної валюти стало ключовою подією європейської інтеграції за останні 40 років та зробило колосальний вплив на світові фінанси. За розрахунками банківських спеціалістів «Дрез-днер Клянворт Бенсон», об'єднаний ринок акцій країн, що перейшли на євро, складає 79 % сукупних фондових капіталів держав — членів ЄС.

Введення євро знаменувало собою новий етап розвитку міжнародної валютної системи, викликало цілий ряд проблем у сфері кредитно-грошової та бюджетної політики, яка проводиться в рамках ЄЕВС. Світові фінансові потрясіння, які відбулися на тлі стабілізації обмінних валютних курсів та конвергенції процентних ставок, продемонстрували високий ступінь інтеграції європейських країн і їхню готовність до проведення єдиної валютної та кредитно-грошової політики. Проте економічний і валютний союз навряд чи підпадає під визначення «оптимальної валютної зони», не задовольняючи повною мірою жодного з традиційних критеріїв: асиметричний вплив схожих економічних шоків на різні країни й обмежена мобільність робочої сили внаслідок культурних і мовних бар'єрів, що зберігаються, є потенційними джерелами економічних та фінансових проблем в Євроленді.

Комісар ЄС по фінансам Хоакин Альмуниа, виступаючи перед Європарламентом 28 листопада 2005 р. заявив, що п'ять нових членів ЄС готові до введення євро до 2008 р. За його словами, Естонія, Литва й Словаччина введуть євро не пізніше 2007 р., Мальта й Кіпр замінять свої валюти єдиною європейською роком пізніше — в 2008 р.

Завдання забезпечення економічного зростання та добробуту Європейський Союз має намір вирішувати паралельно з іншим завдання історичного масштабу — значним розширенням своїх кордонів.

У червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право країн Центральної та Східної Європи вступати до Європейського Союзу. Стаття 49 Угоди про ЄС передбачає виконання майбутніми кандидатами вимог за трьома критеріями:

політичного: стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство закону, дотримання прав людини та захист прав меншин;

економічного: діюча ринкова економіка;

«членського»: зобов'язання, що випливають з факту вступу до Є С, з окрема, визнання принципів політичного, економічного та монетарного об'єднання.

Ці критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді, де, крім того, підкреслювалася важливість перебудови адміністративних структур країни заявника і створення умов для поступової гармонійної інтеграції в ЄС.

Однак ЄС лишає за собою право вирішувати питання про те, коли він буде готовий прийняти нових членів. Крім того, показники країни повинні відповідати критеріям конвергенціі (збіжності), тобто відповідати умовам, виконання яких дає країнам-членам право вступу до Економічного та монетарного союзу, і які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. Угода визначає п'ять критеріїв конвергенції, яким має від повідати кожна з країн членів, перш ніж вона візьме участь у третьому етапі Економічного та монетарного (валютного) союзу. КЄС та ЄЦБ періодично готують звіти про стан виконання зазначених критеріїв. Це такі критерії:

відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3 %;

відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60 %;

достатній рівень стабільності цін та сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення такого дослідження; причому цей рівень не повинен перевищувати більш ніж на півтора відсоткових пункти три кращих показники рівня стабільності цін країн членів;

довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш ніж на два відсоткових пункти три кращих показники стабільності цін країн членів;

протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн членів.

Крім того, передбачається, що критерії конвергенції повинні забезпечити збалансованість економічного роз витку в економічному та монетарному союзі і не допускати виникнення анінайме-ншого напруження між країнами членами. Слід також пам'ятати, що критеріїв, пов'язаних з державним дефіцитом та державним боргом слід дотри муватись і після початку третього етапу економічного та монетарного союзу (1 січня 1999 р.). З огляду на це на засіданні Європейської Ради у червні 1997 р. було прийнято пакт стабільності.

Новими учасниками об'єднання, як вказувалося раніше, стали 1 травня 2004 р. десять держав Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і Середземномор'я. Прийом нових членів до ЄС може принести нинішнім країнам-учасницям, як істотні вигоди, так і певні втрати. З одного боку, розширення сприяє подальшій інтеграції в Європі, продовженню реформ та демократизації в країнах-кандидатах, підсилює економічну міць ЄС, збільшує зону стабільності, миру та безпеки на континенті. Воно створює додаткові можливості для участі європейців у вирішенні таких глобальних проблем, як боротьба з тероризмом і організованою злочинністю, захист навколишнього середовища і т.п.

З іншого боку, форсуючи цей процес, Євросоюз керується аж ніяк не міркуваннями добродійності. На відміну від колишніх етапів розширення, які здійснювались через компроміси при певних зустрічних корективах в механізмі самого Євросоюзу (наприклад, з Великою Британією по сільському господарству, з Фінляндією та Швецією — через спеціальний режим сприяння в розвитку їх північних територій тощо), від нинішніх претендентів вимагають стовідсоткового та безумовного прийняття вимог Євросоюзу. Тим самим робиться крок назад в порівнянні з колишніми «європейськими угодами» цих держав з ЄС, які були до певної міри індивідуалізованими. До нинішніх претендентів при їх вступі застосовується єдиний та стандартний підхід, що не залишає місця для врахування їх національної специфіки.

Новим членам потрібні дотації ЄС, щоб завершити свої структурні економічні реформи. Це у першу чергу неспроможність їх у повному обсязі виконати вимоги «Єдиної сільськогосподарської політики ЄС», положень з лібералізації енергоринку і т.д. Рівень добробуту 110 млн населення «нових» країн не досягає і 1/3 середнього показника ЄС, а рівень безробіття на 60 % перевищує показник, що характеризує його «проблемні» райони. Частка сільського господарства в виробленому ВВП у цих країнах істотно вище, ніж у середньому по ЄС. Зайнятість у сільському господарстві перевищує аналогічний середній для ЄС показник, у тому числі в Латвії на 10,7 %, у Литві — 12,2, у Польщі — 14,9. Аграрний сектор економіки ЄС після розширення на схід різко збільшився. Чисельність зайнятої в сільському господарстві робочої сили виросла вдвічі, приблизно на половину збільшилися оброблювані площі. Таким чином, число потенційних претендентів на таку допомогу, зросло з 185 млн до 291 млн чоловік, тобто з 50 до 61 % усього населення Європейського Союзу.

Негайне введення стовідсоткових прямих виплат з коштів ЄС може привести до того, що будуть паралізовані існуючі регіональні структури. Це утруднить модернізацію сільського господарства. Тому ще до розширення Євросоюз поступово зменшував субсидування виробників аграрної продукції (див. табл. 11.1). Існуюча система дотацій, як передбачається, буде реформована — розміри дотацій будуть визначатися не обсягом продукції, а розміром сільськогосподарських угідь.

Після розширення ЄС головні економічні показники Європейського Союзу не перетерпіли значних змін, і хоча чисельність населення Європейського Союзу в результаті розширення збільшилося на 20 %, сумарний ВВП ЄС виріс лише на 5 %. Це пояснюється відносно невеликою питомою вагою економік «нових» країн ЄС.

В історичній ретроспективі, економічні наслідки розширення 2004 р. незначні. Із вступом Іспанії й Португалії в ЄЕС в 1986 р., сумарний ВВП збільшився на 8 %, а вступ у ЄС Австрії, Фінляндії й Швеції в 1995 р. викликало збільшення ВВП на 7 %. Внаслідок розширення 2004 р. відбулася диверсифікованість економіки ЄС, оскільки структурні основи економік «старих» країн ЄС по багатьом параметрам відрізняються від країн Центральної й Східної Європи.

Оскільки «нові» члени ЄС мають відносно більше населення, той їхній вступ викликав зниження загальноєвропейського показника ВВП на душу населення в ЄС. У довгостроковій перспективі, по оцінках європейських експертів, приєднання десяти нових країн зробить позитивний ефект на економіку Європейського Союзу, хоча переваги розширення можуть нерівномірно розподілитися між країнами, регіонами й секторами.

Розширення Загального ринку, збільшення обсягів переміщення товарів, послуг, робочої сили й капіталів повинне підсилити конкуренцію між економічними суб'єктами. У свою чергу це повинне призвести до зниження цін і збільшенню продуктивності, до стійкого росту економіки ЄС. Масштаб позитивних змін і швидкість їхнього впровадження будуть залежати від координації економічної політики в «старих» й «нових» країнах ЄС. Зокрема, країнам-членам ЄС необхідно найбільше ефективно використовувати потенціал Загального ринку й скоріше ліквідувати ще наявні законодавчі бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

У короткостроковій перспективі прийняття нових членів зробило позитивний ефект на зріст ВВП ЄС, оскільки середні темпи зростання виробництва в десятьох «нових» країнах вище, ніж в 15 «старих» країнах. До того ж багато економічних показників країн, що приєдналися до ЄС в 2004 р., випереджають показники «старих» країн ЄС. Зростання промислового виробництва були відзначені в Польщі (3,8 %), Чеській Республіці (1,1 %), Угорщини (1,1 %), у той час як середній показник ЄС-15 знизився на 0,2 %.


Структура ВВП «нових» членів ЄС характеризується домінуванням виробничого й сільськогосподарського секторів і трохи меншою значимістю сектора послуг, чим у середньому по ЄС-15. Це викликало деякі зміни в загальній структурі ВВП Європейського Союзу. Зміни деяких економічних показників наведені в табл. 11.3.

Після розширення ЄС закінчіться формування єдиного ринку з однаковими митними параметрами. У цих умовах обсяг торгівлі між «старими» й «новими» членами ЄС значно зросте. У цей час

Austrian Institute of Economic Research.

70 % експорту «нових» країн організації надходить на ринок ЄС, а близько 60 % імпорту — з 15 «старих» членів ЄС.

У цілому економічні наслідки для «нових» країн ЄС є значними — ВВП на душу населення в них збільшився на 8-12 % — економіки «нових» країн ЄС одержують багато від доступу на внутрішній ринок ЄС. Для «старих» країн ЄС наслідки розширення в цілому позитивні, однак статистичні показники незначні — обумовлений розширенням додатковий зріст ВВП на душу населення в ЄС-15 склав у середньому 0,1 %.

За даними європейськіх експертів, доступ «нових» країн ЄС до загальноєвропейського ринку мав більший вплинув ніж вступ у митний союз або усунення перешкод для міграції робочої сили. Митний союз і міграція викликали зріст споживання в 1-2 %, у той час, як доступ до нових ринків на 9 %. Але включення «нових» країн ЄС у загальноєвропейський ринок спричинило негативні наслідки для деяких галузей промисловості. Європейські виробники поступово освоюють переваги «нових» країн ЄС — це призвело до зниження виробництва текстилю в південних країнах ЄС і зниження сільськогосподарського виробництва в Східній Європі.

Європейські експерти прогнозують, що внаслідок різниці в структурі й обсягах економік «нові» країни ЄС виграють значно більше. Приєднання Угорщини й Польщі до ЄС зумовить додаткове збільшення зросту ВВП до 1-2 % на рік, Чехія виграє трохи менше — зріст складе 0,5-0,75 % на рік. Економічні показники «старих» країн ЄС не перетерплять значних змін. Країни, що мають тісні економічні зв'язки із країнами Східної Європи — Австрія, Німеччина й Італія — виграють трохи більше, ніж країни ЄС у цілому. Для деяких країн, таких як Іспанія, Португалія й Данія — розширення не тільки не принесе значних економічних вигід, але може спровокувати кризу деяких галузей промисловості.

За даннимит Єврокомісії, головним гальмом поліпшення економічної кон'юнктури в ЄС стануть Німеччина, Нідерланди й Італія. Макроекономічні показники цих країн виходять за рамки, встановлені Пактом Стабільності ЄС, що може негативно позначитися на темпах розвитку європейської економіки.