11.2. Етапи економічної інтеграції в Європі. Створення і розвиток ЄС

Погляд на інтеграцію як на процес обумовив інтерес до класифікації стадій інтеграції. Європейська економічна інтеграція у своєму розвитку включає кілька етапів.

Зона вільної торгівлі (1950—1960-і рр.) — найпростіша форма, у рамках якої відміняються торгові обмеження між країнами, насамперед мита. Відносно третіх країн кожна держава проводить самостійну торгову політику.

В 1951 р. шість країн засновують Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВСТ): Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. В 1957 р. ці країни створюють Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейську спілку з атомної енергії (Євратом). В березні 1957 р. підписано Римський договір про європейську інтеграцію, який ратифікований і діє з 1 січня 1958 р.

Доцентрові тенденції призвели до створення в 1967 р. угрупу-вання під назвою Європейські співтовариства (пізніше Європейське співтовариство (ЄС), які об'єднують ЄОВСТ, ЄЕС, Євра-том. Вони мають спільні керівні органи, єдиний бюджет і здійснюють єдину політику.

На противагу ЄС за ініціативою Великої Британії в 1960 р. створена Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) згідно з підписаною в Стокгольмі відповідної конвенції. На відміну від Європейського співтовариства ЄАВТ є «малою зоною вільної торгівлі». ЄАВТ — регіональне торговельно-економічне угрупування ряду європейських країн в якій краї-ни—члени частково не відмовляються від свого суверенітету. В ЄАВТ не має наднаціональних органів які мають право видавати закони.

Завдяки росту значущості Європейського Союзу вагомість ЕАВТ поступове зменшується, і тому, починаючи з 1970-х рр., Велика Британія, Данія, Португалія вийшли з ЕАВТ та вступили в ЄС. Зараз ЕАВТ включає: Ісландію, Норвегію, Швейцарію. По особливому протоколу договір ЕАВТ поширюється і на Ліхтенштейн, що перебуває в митній унії зі Швейцарією.

Митний союз (1970—1980-і рр.) — встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу та проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн. Він доповнюється платіжним союзом, що дозволяє забезпечити взаємну конверто-ваність валют та функціонування єдиної розрахункової грошової одиниці (ЕКЮ, з 1999 р. — євро).

Детальніше: в 1973 р. в ЕС вступають Велика Британія, Ірландія, Данія. В цьому ж році заснована Європейська валютна система, усі країни ЕС, крім Великої Британії стають її повноправними членами. В 1981 р. до ЕС приєднується Греція, в 1986 — Іспанія та Португалія.

Спільний ринок (1980—1990-і рр.) забезпечує поряд з вільною взаємною торгівлею та єдиним зовнішньоторговельним тарифом свободу переміщення капіталу і робочої сили, а також узгодження економічної політики.

Економічна міць ЄС, динамічність його розширення та чутлива залежність окремих країн Західної Європи від торгівлі з ним ставить перед іншими країнами Європи альтернативу: або вступити в ЄС і частково відмовитися від свого суверенітету, але зате користатися всіма можливостями найпотужніших ринків світу, або лишатися осторонь, відрізати собі шлях до процесу об'єднання Західної Європи з усіма негативними наслідками для власної економіки. Але рух до об'єднання Європи, стимулом якого є єдиний союз, активізується, і члени ЕАВТ в інтересах своєї власної економіки змушені або вступити в ЄС, або знайти певну формулу асоціювання.

Економічний, політичний і валютний союз (1990-і рр. XX ст. — наші дні) — вища форма інтеграції, що сполучає всі перераховані вище форми з проведенням загальної економічної та валютно-фінансової політики, зі створенням системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.

1990-і рр. ознаменувалися новим розширенням ЄС: в 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини, таким чином автоматично ЕС доповнився приєднаними землями колишньої НДР.

У зв'язку з проектом створення Європейського центрального банку і єдиної валюти потрібна була зміна Римського договору 1957 р.. В 1992 р. був укладений Маастрихтський договір про нові сфери співробітництва, включаючи оборону та правосуддя, який заклав основу для економічного та валютного союзу. Угода про утворення на базі Європейського співтовариства — Європейського політичного, економічного та валютного союзу (скорочена назва Європейський Союз — ЄС) підписана 12 країнами в м. Маастрихт (Нідерланди) 7 лютого 1992 р., ратифікована і набула сили з 1 листопада 1993 р. — офіційна дата народження ЄС.

Маастрихтський договір обґрунтував основні принципи кредитно-грошової і бюджетної політики в ЄС і зобов'язав національні уряди слідувати твердим критеріям фінансової конвергенції. Він передбачає поетапне просування до економічного та валютного союзу, а також здійснення спільної політики в нових галузях — дипломатії, юстиції, поліції, оборони (рис. 11.1.).

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Швеція і Фінляндія. З 1 січня 1999 р. була введена єдина валюта ЄС євро яку прийняли всі країни крім Великої Британії, Данії, Швеції та Греції (приєдналася в січні 2001 р.)1. До 2002 р. розрахунки в євро здійснювалися тільки в безготівковій формі, а з 1 липня 2002 р. банкноти та монети євро замінили національні валюти 12 держав.

Європеиськнй Союз


Європейські сп і в-т-гл і р и сгна

Митні угоди та спільний ринок

» С і ль№ негосподарська політика

Структурна політика

Торгівельна полггнка

■ Громадянство Є С

Освіта та культура

Знгальноеврппесьи

МЄрЄЗКІ

- Закиот прав споживачів » Охорона здоров'я

Дослідження та □корона довкілля

Соціальна політика

Іміграцмна політика.

Зовнішні кордони

Надання притулку

Спільна зовнішня політика, та політика безпеки

Зовнішнії політика

Співпраця, спільна поліпна та підходи

*■ Гі|д-рим<а миру

Права людини

Демократія

Допомога іншим країнам

Політика безпеки:

Захщносвропейсыим Союз

Роззброєння

Фінансові аспекти оборони

Співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх, справ

Спшробітннігпзо нерівних юрнднмник установ

Співпраця комісій

Протистояння расизму та. ксенофобії

Боротьба з наркотиками та. торгівлею зброєю

■ Боротьба, з

організованою

злочинністю - Боротьба з тероризмом


 

Рис. 11.1 Завдання інтеграційних процесів Європейського Союзу

Єдина валюта євро була покликана усунути ризики, зв'язані з обміном валют, і тим самим створити більш сприятливе середовище для інвесторів. Відповідно до розрахунків експертів, обмінні ризики і зв'язані з ними витрати є основною перешкодою росту інвестицій. Євро також повинна була знизити інфляцію, процентні ставки та полегшити для ЄС податкову реформу,   тобто   стимулювати   зростання   виробництва та

За підсумками 1998 р. Греція не відповідала «маастрихтським критеріям» за розміром державного боргу (107,7 % до ВВП) та темпів інфляції (4,5 %), Велика Британія відклала свій вступ не бажаючи розставатися з власною валютою, Швеція і Данія — проти скорочення соціальних витрат держави, що передбачається в рамках ЄС.

зайнятості. Розраховуючи на євро багато хто в ЄС сподівався на поліпшення кон'юнктури на ринку праці, зростання доходів громадян та відносне скорочення витрат, у тому числі на приватні грошові перекази, міжнародний зв'язок, іноземний туризм.

3 1 травня 2004 р. повноправними членам Європейського Союзу стали 10 країн Центральної й Східної Європи та Середземномор'я: Угорщина, Кіпр (південна грецька частина острова), Латвія, Литва, Мальта, Словаччина, Словенія, Польща, Чеська республіка, Естонія. 3 їхнім вступом ЄС виріс з 15 до 25 країн, територія Союзу збільшилася на чверть, населення з 380 до 450 млн чоловік — на 20 %. Новий ЄС став найбільшим по населенню єдиним ринком світу і відстає лише від НАФТА (Північноамериканської зони вільної торгівлі, що об'єднує США, Канаду і Мексику) по об'ємах економіки. Обсяг економіки Євро-союзу виріс тільки на 5 %, тому що середній дохід на душу населення в 10 нових країнах ЄС складає лише 46 % від цього середнього показника по 15 країнам ЄС до розширення. Самі багаті з нових країн — Кіпр і Словенія — 70 % середньоєвропейського рівня, сама бідна — Латвія — 35 %.

Отже, ЄС пройшов шлях від загального ринку вугілля і сталі 6 країн до інтегрованого господарського комплексу та політичного союзу 25 держав.