10.2. Швеція — поняття «шведська модель», бюджетний устрій та бюджетна система країни

За рівнем ВВП на душу населення Швеція займає 10-е місце серед розвинутих країн світу і 3-є — серед країн Північної Європи, поступаючись Данії і Норвегії.

Термін «шведська модель» виник наприкінці 1960-х рр. у зв'язку зі становленням Швеції як однієї з найбільш розвинутих у соціально-економічному відношенні держав. Основними цілями моделі протягом тривалого часу були повна зайнятість та вирівнювання доходів. Понад півсторіччя з 1932 р. (за винятком 1976—1982 рр.) при владі перебуває соціал-демократич-на партія Швеції і тісно співробітничає з Центральним об'єднанням профспілок, яке сприяє реформістському робочому руху в країні.

Виникнення системи соціального страхування у Швеції відноситься до початку XX ст. її основною рисою є універсальність. Під її опікою опиняється кожен житель Швеції незалежно від роду занять, а в багатьох випадках і від того, одержує чи не одержує ця людина заробітну плату. Це називається у Швеції «універсальною соціальною політикою».

За кілька минулих десятиріч розмір соціального страхування в цілому збільшився. Однак у зв'язку з економічними труднощами окремі ставки були скорочені, а в деяких випадках були більш жорстко визначені умови, що дають право на одержання тієї чи іншої допомоги. Однак сам принцип універсальності залишився попереднім.

Сьогодні система соціального страхування у Швеції вступила у фазу стрімких змін. Парламент схвалив закон про нову систему пенсій по старості. В найближчому майбутньому плануються реформи пенсій по інвалідності та допоміг родинам, що залишилися без годувальника.

До числа специфічних факторів, властивих саме Швеції, треба віднести: незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814 р.; неучасть в обох світових війнах; рекордне перебування при владі Соціал-демократичної робітничої партії; історичні традиції мирних способів переходу до нових формацій; тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки; домінування реформізму в робочому русі (їх символом стали угоди між керівництвом профспілок та підприємцями в Сальтшебадені в 1983 р.).

Бюджетний устрій. Шведська Конституція складається з чотирьох окремих документів. Серед них «Акт про форму правління» є найважливішим конституційним документом. Він набрав сили в 1975 р. У цілому реформа звелася до формального закріплення в Конституції сучасної практики управління. Нова конституція послідовно ґрунтується на принципах суверенітету народу, представницької демократії та парламентаризму.

Король Швеції не має політичної влади і не бере участі в політичному житті. Король представляє націю і, відповідно до Конституції, є главою держави. У цій ролі він виконує тільки церемоніальні функції та виступає офіційним представником Швеції. Одним з таких офіційних обов'язків є відкриття щорічної сесії Парламенту у вересні. Король не бере участі в роботі уряду і не підписує урядових документів. Колись обов'язком короля було призначення прем'єр-міністра, тепер цю функцію виконує голова Парламенту.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Риксдагу, який обирається населенням на 4 роки шляхом прямого голосування на основі пропорційного представництва. Риксдаг, що обирається народом, займає надзвичайне положення серед інших органів управління; він є основою для демократичного здійснення влади через уряд. У Риксдагу є президія, що складається з голови (тельмана) і трьох його заступників, та не менш ніж 15 комітетів, у т. ч. конституційний, бюджетно-фінансовий, податковий, а інші відповідають галузям діяльності міністерств. Риксдаг засідає з жовтня по травень. Проект бюджету на черговий фінансовий рік представляється в січні, а в квітні повинен бути затверджений з доповненнями.

Виконавча влада належить уряду і партії чи партіям, які він представляє. Сьогодні в уряд входить 22 міністри (11 чоловіків і 11 жінок). Іноді уряд звертається за консультаціями до незалежних експертів. Як правило, міністри представляють партії, які перебувають при владі. У більшості випадків вони є також членами Риксдагу, причому на час роботи в уряді місця в Риксдагу зберігаються за ними. Але в цьому випадку їхні парламентські обов'язки переходять до заступників на весь термін роботи парламентарія в уряді. Іншими словами, міністр, який входить в уряд, зобов'язаний відмовитися від права голосувати в Риксдагу, проте може виступати.

Бюджетна система Швеції триланкова. У Швеції два рівні місцевої влади: країна складається з 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць).

Державну владу представляє в кожному лені губернатор і правління лену. Для виконання певних завдань у рамках лену обирається Ландстинг — місцевий регіональний виборний орган, що розробляє проект та приймає бюджет лену. Ландстинги відповідають насамперед за охорону здоров'я і лікарняне обслуговування, певні види освіти і професійного навчання. Ландстинги стягують прибутковий податок для покриття своїх витрат.

У кожній комуні також працює виборний орган місцевого самоврядування — Рада комуни.

До відання державних органів влади Швеції належать: зовнішня політика і оборона, порядок і безпека усередині країни, правосуддя, економіка країни в цілому, вища освіта і науково-дослідна діяльність, великі шляхово-транспортні комунікації, політика на ринку праці й питання зайнятості населення, житлова політика, соціальне страхування і перерозподіл доходів (пенсії, субсидії для дітей, виплати через хворобу, субсидії безробітним і деякі інші).

Лени відповідають за організацію охорони здоров'я, медичне обслуговування і підготовку медичного персоналу в медичних установах. Вони, частково разом з комунами, відповідають за культуру, а також виконують завдання за дорученням держави у сфері державного планування, разом з державою розпоряджаються регіональними фондами розвитку. Ці фонди надають фінансову допомогу невеликим і середнім підприємствам. У спільному віданні комун і ландстингів перебувають підприємства суспільного транспорту.

На комуни у Швеції покладаються: завдання планування, охорони навколишнього середовища, організації рятувальної служби, цивільна оборона, громадський транспорт, водопостачання, каналізація, тепло- і енергозабезпечення, дозвілля і культура, соціальне забезпечення, дитячі дошкільні установи, середня освіта, догляд за людьми похилого віку та інвалідами, турбота про родину та особистість. За згодою з Державним міграційним управлінням комуни приймають біженців. Комуни планують використання землі, здійснюють нагляд за будівництвом, забезпечують заходи профілактики, пожежну охорону.